(Махає рукою на воду. Розтинається гудок.
Дід похапливо тікає й замикається в млині.)
Сусанна
Утік… Як чудно, наче в казці. Млин…
Старий, благенький мельник… водяник…
І вкрито все серпанком таїни.
А там — огні, життя кипить бурхливе
І стеле із руїн незнаний шлях
До казки до нової… (Замислюється).
Чом не йде
Так довго він?.. Як тихо тут навкруг!
Встає турботний день і кличе всіх
До буйного життя… А тут — вмирання,
Вітає казка степу… Чую я,
Як тіні давнього блукають журно,
Немов шукають місце, щоб заснути
Навіки вже і все навкруг приспати…
А він не йде… Не спала я всю ніч,
І сон змагає… мов приспать мене
Також хотять заблукані привиддя -
Закути серце в холод забуття.
(Стає, спершись на колесо).
Тіні минулого… Тіні минулого
Роєм мовчазно-рухливим,
Нудно дражливим,
З пітьми забутого, з пітьми заснулого
Знов устають…
Вдалеч хотіла б я серцем полинути!
Геть понад світом в блакиті
Стежити миті,
Хмаркою плинути, плинути, плинути
В безвісну путь… (Стенувшись).
І зупинитися в льоті нестримному
В царстві досягнень… Спочити
Й далі летіти,
Тільки б не спати у мороку зимному,
Тільки б не спать!..
Тіні минулого, тіні забутого
Тягнуть в безодню спокою…
Хочуть журбою
Серце бентежнеє — ворога лютого
Заколисать…
Вихорем крутяться, в'ються, мов фурії.
Марно!., живі ще бажання
Взять без вагання
Все, що належиться… Геть же, понурії!
Я не засну! -
Не вдовольнить мене чаром-нірваною!
Щастя верховин дістати -
В бурях сконати!..
Душу огневу не згасиш оманою
Тихого сну!..
Подорожній
(в цей час спускається з гори, переходить треблю
й наближається до Сусанни).
Сплять іще гори, повиті в туман,
В сивій дрімоті долини.
Гей, чи не рано на хвилях оман
Нас понесуть хуртовини?..
Сусанна (випростуючись).
Що це? зневір'я? навіщо воно?
Море життя не чекає.
Нумо ж на хвилі! у руки стерно,
Поки ще море дрімає!
Бурям назустріч, із хвилями в бій!
Гордо замають вітрила.
Геть же зневір'я! огневих надій
В нас не приборкано крила.
Подорожній
(здіймає капелюха й показує перед себе).
Бурям назустріч, із хвилями в бій!
В нас не приборкано крила!:.
(На горі вимальовуються фігури Мар'яни й Юрка.
Юрко ледве держиться на ногах. Мар'яна обережно
піддержує його й безпорадно озирається.)
Мар'яна
Гей, пробі! хто тут є,- допоможіть.
Подорожній
(зупиняється, дослухаючись).
Неначе голос чийсь рятунку просить?
Сусанна
Мертво і сонно в долинах у млі.
Стогне то пугач у скелі,
Що заясніли гірськії шпилі
В пітьму повитій пустелі.
Мар'яна
(силкується вдержати Юрка).
Немає сил… Гей, Хто тут є? озвися!..
Подорожній (дослухається).
І знов чийсь крик, мов стогін, будить тишу.
Рятунку просить хтось чи допомоги?
Сусанна (з захватом).
Тим, що конають, рятунку нема!
Діл цей привиддями повен,
Шлях же наш вгору пославсь не дарма -
З мертвих низин до верховин.
Друже коханий! нема вороття
Тим, хто безоглядно кинув
Серце бентежне в пожежу життя
Й духом до щастя полинув.
Дай же ти, друже мій, руку мені:
Підем вперед без вагання;
Ваблять і кдичуть нас наші огні
В царство хуртеч і змагання.
(Беруться за руки й зникають праворуч).
Мар'яна
(з великим зусиллям спускається, піддержуючи
під руку Юрка, вниз, переходить греблю, кладе
його на цім березі, недалеко від колеса,
випростується й безпорадно озирається).
Нема нікого… Дід живий чи ні?
Як вир реве! Це ти, старий сусідо?
Радієш?.. Ну, радій…
(Нахиляється над Юрком. З млина виходить,
крадучись, дід і з великим зацікавленням, потроху
наближаючись, слідкує за тим, що вона робить.)
Гей, Юрку! Юрку!..
Не чує… знепритомнів. Ось стривай,
Твою смертельну рану я промию
Холодною водою, й біль утихне.
Розплющиш знов свої хороші очі
Й до мене посміхнешся…
(Розстібає йому комір і обдивляється).
Де ж вона?..
Де куля та?.. Поцілено у спину…
Що ж діяти?..
(Піднімає голову, помічає діда й кидається до нього).
Діду! любий мій!
Живий іще?..
(Хапає його руку й цілує).
Дід (пручається).
Геть! геть! Тебе не знаю!
(Вириває руку й тікає до порога).
Мар'яна (простягає руки до нього).
Це ж я… це я, Мар'яна ваша!
Дід (махає на неї руками).
Геть!
Моя Мар'яна не така!.. Я знаю,-
Тебе підіслано, щоб обдурить
Старого діда…
Мар'яна
Я — Мар'яна ваша, -
Невже ви не пізнали?
Дід
Ти? Мар'яна?
Мар'яна, та не та… Русалка, може.
Моя Мар'яна — маків цвіт. А ти…
Не треба, не підходь!.. Іди до того.
(Показує на воду).
До дідька водяного. Чуєш, як
Радіє він, немов і справді бачить
Мар'яну, любую мою онуку…
Геть! геть! не смій підходити сюди!
(Зникає й замикається).
Мар'яна
Він не пізнав. Нехай. Як зійде сонце,
До нього підійду я ще, і він
Мене пізна…
(Підходить до Юрка, сідає, кладе
його голову собі на коліна).
Юрко… Умер чи спить?
А серце б'ється так повільно й тихо
В обіймах смерті, наче день ясний
В обіймах ночі замирає. Юрку!
Прокиньсь, коханий мій: ми дома вже.
Не чуєш? ні?.. Гарячим поцілунком
Тебе я розбуджу.
(Цілує його раз і другий).
Розкрий же очі!
До уст своїх сопілоньку тужливу
Ти притули і піснею дзвінкою
Розбудиш вмить заснулую луну.
А я… як то було колись, таночок