Вона… вона… це — Казка.:
А Вагнер же казав мені, що вмерла…
(Угледівши Вагнера).
А ось і він. Чого прийшов?
Перший робітник (до Мар'яни).
Нема,
Він там…
(Показують на палаючий млин, у якого раптом
дах падає.)
Мар'яна (несамовито).
Він там? в млині сховавсь? Дідусю! діду!!!
(Кидається до огню, але робітники втримують її.)
Вагнер
(підходить ближче: у нього пом'ятий, невиспаний
вигляд; побачивши Мар'яну, робить рух до неї,
простягаючи руки).
Мар'яно!.. Казко любая моя!..
(Мар'яна, вгледівши його, скрикує, виривається
з рук у робітників і кидається у вир. Крик жаху
в присутніх. Вагнер робить рух за нею, але
зупиняється і з жахом слідкує, як понесло водою
тіло Мар'яни. Подорожній і кілька робітників
з тих, що прийшли пізніш, зірвавшися з місця,
кидаються за нею. Решта товпиться біля колеса,
слідкуючи за тим, що робиться в річці.)
— Загибла вже…
— Е, ні… вхопив!
— На берег випливають!..
— А що ж з млином робити?
— Ну, й день сьогодня!..
Сусанна (підходить до Вагнера).
Тепера, Вагнере, вже край напевне…
Вагнер (показує в глиб сцени).
Він витяг, бачите?., на берег витяг…
Вона ще оживе…
Сусанна
О, так! вона,
Запевне, оживе, та не для вас, -
Для Вагнерів навік умерла Казка!..
(Млин валиться при криках і метушні. Вир
люто реве. Сходить сонце. Чути гудок заводу.)