Подорожній
То степ
Нічну свою мелодію співає.
Мар'яна
(зачувши спів, крутиться в танку).
Ген в тумані
З тих верхів
Рине-плине у долину любий спів.
Геть зарані!
Щезни вмить!
Хай ковбаня від кохання схолодить.
Чи ж старому,
Діду мій,
Сяють зорі, світить місяць золотий?
Геть додому
Аж на дно,
Де холодна постіль жде тебе давно!
Чи то ж сивій
Бороді
Залицяння, упадання молоді?
У дрімливій
Глибині,
В тихих водах ти засни собі на дні…
(Юрко переходить греблю. Мар'яна кидається
йому назустріч, повна сміху й жаги.)
Мар'яна
(бере його за руку й веде до колеса).
Чіплявся знов… Ти глянь, зачув, тікає…
(Чути, як вир реве й стихає раптом. Вони
розкотисто регочуть, викликавши в скелях
дзвінку луну. Юрко притуляє до уст сопілку,
Мар'яна крутиться в жагучім танку.)
Вагнер (зачарований).
Вона хороша, певне, хоч дикунка.
Весняний ночі сон…
Подорожній
Не сполохніть…
Вагнер
Холодним розумом ладен повірить,
Що казка — не фантазії палкої
Є витвір, що вона — чарівна дійсність.
Подорожній
У кожного своя усюди казка,
І кожний з нас творець своєї казки, -
Барвистих мрій і золотих ілюзій.
Хоч смішно це, але у цім життя.
Фантазія дала таким, як ви,
Широкі й дужі крила, силу й міць,
На них літаєте в світах і казку
Створили ви, якій ім'я — Культура.
Вагнер
Не казка це, а факт.
Подорожній
І казка — факт
На певний час. Живе тут казка степу,
Як легіт — ніжная, як фея — красна.
І все навкруг: і степ, і срібні хвилі,
І дикі скелі, й хмари у блакиті,
І вільний вітер, ніч і день, — усе
Живе. Але я почуваю вже,
Що йде нова натомість казка — ваша,
І казка степу вмре, як ваша прийде.
А там — заявиться нова, і вашій
Умерти доведеться..
(Помітивши, що Вагнер дрімає,
й собі вкладається).
На добраніч!..
(З млина виходить дід-мельник, щось каже
Мар'яні, показуючи рукою на нічліжан, і знову йде
в хату. Мар'яна з цікавістю дивиться в їх бік,
потім потиху йде до них. Юрко, граючи,
стежить за нею.)
Вагнер
(почувши ходу, одкриває очі й підводиться).
Хто тут?.. (Угледівши Мар'яну).
Хто ти, мій привиде прекрасний?
Мар'яна (зупиняється).
Це я. Ви брали молоко?
Вагнер (стає на ноги).
Так, так…
Ввесь час я слухав голос твій чарівний,
Очима стежив за танком, і сон
Тікав з очей знеможених моїх.
Дитинства привиди вставали у думках.
Тут казка-мрія в дійсність обернулась.
Русалка, певне, ти?
Мар'яна (здивовано).
Я — мельниківна.
Прийшла за глечиком від молока.
Вагнер
(кривиться; підходить, бере її за руки
й зазирає в вічі).
Ти мельниківна? Ні, не вірю я.
(Юрко перестає грати й стежить за ними.)
Мар'яна
Їй-бо…
Вагнер
Чи бачив хто, щоб в мельниківни,
Замість очей, виблискували зорі?
Щоб на устах троянди паленіли?
Не може бути брів таких у неї!..
Не крийся і скажи: ти королівна?
(Бере її злегка за стан).
Мар'яна
(сміючись, обережно визволяється
й бере глека).
Ви смієтесь?.. Я — мельниківна. (Хоче йти).
Вагнер
Одну хвилиночку… стривай…
Мар'яна
Та хто ви?
Вагнер
Хто я?! Про те дізнаєшся за рік.
Мар'яна (з зацікавленням).
Чому за рік? і як про те дізнаюсь?
Вагнер
Вернусь сюди.
Мар'яна
Чого?
Вагнер
Щоб оживить
Степи ці мертві…
Мар'яна (здивовано).
Мертві?!
Вагнер
…і голі скелі.
Мар'яна
Тут все живе. Он спить і диха степ:
Як тільки сонечко позолотить
Шпилі цих скель, то він загомонить,
Озвуться скелі голосно луною.
Ген-ген у лузі закує зозуля,
Зашепчуть верби з вітром-пустуном,
І зашумить шовковая трава,
До сонця річка радо засміється…
Вагнер (нетерпляче).
Все так, моє дитя…
Мар'яна
Тут все живе -
І хвилі кучеряві, й тихі зорі.
Як тільки зійде місяць золотий, -
Засне все навкруги, то із води
Мене чарує дідько водяний…
Вагнер
Ах, знаю я!.. Людей… людей нема!
Мар'яна
Людей нема?.. Юрко і дід… Доволі!
Навіщо більш?
Вагнер
Навіщо? Я скажу, -
Уважно слухай і запам'ятай.
(Знов бере її за стан рукою).
Хоча б на теє, щоб краса твоя
У пущах цих та марне не загибла.
Мар'яна
Мені то що?
Вагнер
Пишатися на людях.
На те й краса, щоб з неї любували.
Цвіте та марно квітка, на яку
Не впав ні разу вдячний погляд людський.
І самоцвіт коштовний є подібним
До каменя звичайного, коли
Ніхто не зна, ніхто його не бачить.
Ти квітка та, ти самоцвіт коштовний.
Вродилась ти на те, щоб чарувать…
Мар'яна (сміється).
Ото! Чи відьма ж я, щоб чарувати?..
Вагнер (скривившись).
Фе, відьма… З дивних уст такі слова!..
Не відьма, а краса… Ти — чарівниця!