Вагнер
Ви
Кохаєте химерную ідею -
І нам в замірах наших на шляху
Намислили тут стати. Стережіться!
Іти бажаю непохитно я:
Зустрінемось, то буде грім.
Подорожній
О, так!
Багато в хмарі блискавиць і грому,
Але ми знаєм всі також і те,
Що десь за хмарою сіяє сонце.
Вагнер (дражливо).
Слова! Ми ж люди діла, а не слів,
І певний шлях поперед нас послався.
Немає інших, не повинно бути!
Подорожній
У кожного є шлях свій у житті:
Кому усипано його квітками,
Осяяно блискучими огнями:
Їх подорож тріумфом є гучним.
А іншим він колючими тернами
Послався ген — в принадну далечінь,
Повився мороком і закишів,
Замість квіток, отрутним, хижим гадом.
І темно навкруги…
Вагнер (нервово ходить).
Зблукаєтесь, глядіть.
Подорожній (з захватом).
О, ні! Негаснущим огнем у пітьмі
Пал серця їх їм світить до мети.
На крилах мрій орлом далекозорим
Прудкий їх розум Всесвіт облетить.
І прийде час: зіллються їх бажання
В один акорд могутній, одностайний,
І світ вітатиме новий глагол.
Під ноги вам ласкава доля квіти
Все кидає з усмішкою раба,
Позад же вас, де ви пройшли, — руїна,
На ній злочин голодним виє звірем.
Поперед тих — колючий терен, скелі:
Що не ступінь, то слід од них кривавий
Огневим цвітом землю укриває
І до мети готує путь страшну.
Ваш шлях — то шлях обраних, наш — усіх,
Коли ж, як хмари дві, зійдуться грізно
І викрешуть огонь — чия провина?
Вагнер
Ат, чув не раз мізерную бридню!
І не мене вам нею здивувати,
І не мене вам нею зупинити.
Моя мета й заміри непохитні.
Не раю вам ставати на шляху,
Бо не на те я дужою рукою
Пустелю цю у місто обернув
І там, де вив голодний вовк вночі,
Машин слухняних дужий хор
Співать примусив пісню перемоги.
Подорожній
Навіщо зупинять?.. Ви йдіть своїм,
А ми своїм шляхом. Якщо ж зійдуться,
То буде грім…
Вагнер (тупнувши ногою).
Я прошу вас мовчати!
Ви хто єсте? Приплентач беззахисний,
Кому подав я руку запомоги.
То як же смієте здіймати руку
На те й на тих, хто дав вам образ людський?
Подорожній
Я тільки йду своїм шляхом.
Вагнер
Глядіть,
Щоб він у прірву швидко вас не справив.
А поки що я вас попереджаю:
Ще крок один, непевний рух і слово -
І вам нема чого робити тут.
Я все сказав і знайте — це востаннє:
Вже більше вас сюди я не покличу.
Розмову скінчено.
Подорожній
Прощайте.
Вагнер
Йдіть.
(Подорожній виходить, Вагнер ходить по кімнаті.)
Нахабство… голови дурні!..
(До Крамаренка).
Ви чули?
Крамаренко
Все чув, але… навіщо хвилюватись?
Звичайний мрійник це.
Вагнер
Зараза це.
Уваги не зверніть — страшною
Скрізь пошестю розійдуться оті
Його ворожі мрії. (Зупиняється).
Ви, либонь,
Про панночку Сусанну щось згадали?
Крамаренко
Так, він звідтіль, од млину, простував
До неї…
Вагнер
Чудно… Я не розумію,
Що спільного у них?
Крамаренко
Він не казав.
Вагнер
Це дивно… А проте… вона, Сусанна, -
Химерна голова і в мрії теж
Уся поринула. Ви з чим прийшли?
Крамаренко
(розгортає один з принесених планів).
Про млин хотів порадитися з вами.
Робив я розвідку і зміркував,
Що кращого для водокачки місця,
Як те, де млин стоїть, нема ніде.
Вагнер
(уважно розглядає план місцевості).
А тут… чому не можна тут поставить?..
Крамаренко
Зверніть увагу: плесо тута.
Вагнер
Ну,
То що, як плесо?
Крамаренко
Завше небезпека
Намулів і мілизн, що йдуть звідсіль,
Од греблі і од млину. Вир лютує,
Рве дно, рве береги і зносить ввесь пісок
Сюди… Тому ж і плесо тут з'явилось.
Вагнер
А як поглибити й розчистить дно?
Крамаренко
Нічого не поможе. Щовесни
Нам довелося б це робити.
Вагнер
Ну?
Крамаренко
І водокачка наша нам утроє
Обійдеться тоді.
Вагнер
Хм… Як так — не треба.
Крамаренко
Пробачте ви мені, але все це
Мене дивує трохи. Чом не тут,
Де млин старий, нікому не потрібний,
Не збудувати нам того, що треба?
Глибоке дно, низький скелистий берег,
І грунт камінний тут міцний, як криця.
Напівзруйновану ми цюю греблю
Підправимо як слід, зміцним бетоном
І — кращого нам нічого й бажати.
Вагнер (гостро).
А млин? а мельник?
Крамаренко (озирається).
Млин? Чому той млин
Нам мусить стать на перешкоді? Ми
Дідка того, що там живе в тій пустці,
Кудись переведемо до казарми.
Повірте ви, що буде там не гірш
Йому з робітниками. Він старий
Зробився, як дитина, й потребує
Вже догляду давно…
Вагнер (озирається).
Ссе… мовчіть про це.
Вона почує. Я ж її запевнив,
Що все гаразд в млині, що дід радий,
Веселий її щастям.
Крамаренко
Ваша воля.
Вагнер
Йому не пробували ви казати
Про це?
Крамаренко
Не хоче й слухати: тікає
У млин — сердитий, зляканий. Замкнеться
І більш на мову не дається він.
Вагнер
От бачите.
Крамаренко
А що ж робити мусим?
Заводові вода потрібна? так?..
Чому ж повинні ми офірувати
Конечними потребами безглуздим
Дідка благого вибаганкам?