Мов чайка та над річкою підбита,
Немов твоя сопілонька тужлива?
(Знов дослухається; сопілку чути виразніш. Мар'яна,
прояснівши, схоплюється й жадливо дивиться
в одчинене вікно — вся порив, вся зустріч.)
Іде… сюди підходить він… Юрко!..
Юрко!.. А може, то мені почулось?..
В понурих скель пустун всесвітній вітер
Украв той спів і на легеньких крилах
Приніс мені жаданий подарунок…
І квітів пах з степів зеленобарвних,
І рокіт хвиль в каміннях мовчазних,
Зітхання вечора і плач отари…
А може… серце плаче то самітнє
За тим, що більш не вернеться ніколи?
(Знов дослухається).
Ні, ні… То він, Юрко, сюди підходить.
Я чую вже ходу…
(Раптом гра уривається; вона нагинається
до вікна й хутко одскакує; вікном стрибає
в кімнату чабан Юрко.)
Юрко!.. Юрко!..
(Обнімає й цілує, потім крутить його по кімнаті).
Прийшов, прийшов, прийшов!..
(Юрко дивиться на неї поглядом, повним кохання
й муки. Він не пручається; коли ж вона перестає,
то він бере її за руку і, показуючи у вікно, тягне, благаюче.)
Ось постривай!
Скажи, як млин? дідусь іще живий?
(Юрко киває головою й знов тягне за собою.)
Куди? Стривай! ти сядь тут біля ніг
Та розкажи, що діється у вас.
(Він дивиться на неї з докором, потім, зважившись,
сідає на підлозі коло ніг її і, дивлячись їй у вічі,
починає грати на сопілці сумну-сумну мелодію,
що врешті нагадує тяжкий плач.)
Мар'яна
(уважно слухає, ніби розмову).
Краса степів поволі умирає,
І там, де вітер, як орел, гуляв,
Туман задушливий висить, як хмара.
Грай, грай… я слухаю, я розумію.
Як ніч-краса на землю тихо сходить,
Огні і огнища палають всюди,
І гаснуть зір привітнії лампади…
Замовкли співи степу чарівні
За гомоном людським, машинним ревом.
І пишнії барвисті килими
В руйновище і смітник обернулись.
Грай, грай. А млин, старенький млин
Ущух навік і журно похилився,
Мов дід старий під тягарем життя.
Сміється дід, зелений дідько плаче,
А я щаслива тут… (Замислюється).
Щаслива? я?..
(Схоплюється. Юрко уриває гру.)
Авжеж щаслива я, і годі плакать.
Іти? Куди? А він, Густав коханий?
Ось незабаром прийде він сюди,
І сум розтане мій у бризках сміху.
А ти іди і дідові розкажеш,
Що тут живе Мар'яна, мов цариця,
Що я свого Густава ублагаю,
І візьме діда він сюди й тебе.
І знову будеш тут ти, коло мене…
(Замислюється. Юрко знов награє.)
Що кажеш ти? Він млин зруйнує?
О, ні, вигадуєш! мене він любить!
Що? що? (з жахом).
Мене не любить більше він?
(Замислюється).
Не любить більш?
(Стенувшись).
Ой, Юрку, брешеш ти!..
(Свариться на нього пальцем).
(Юрко, ображений, перестає грати й схоплюється
на ноги, очі йому палають.)
Мар'яна (сміється).
Ага, впіймала на брехні!.. А що!
(Бере його за плечі й крутить по кімнаті,
пританцьовуючи).
Він любить, любить, любить…
Марта (на порозі, вжахнувшись).
Свят, свят, свят!
(Юрко, угледівши її, вистрибує вікном у сад.)
Марта (отямившись).
Це ж хто? це ж що?
Мар'яна
(регоче, підбігає до неї, хапає
за стан і крутить по кімнаті).
Юрко, Юрко, Юрко!..
Юрко чабан…
Марта
(пручається й вислизає з рук).
Чабан? Це так, це так!
Це гарне товариство! Ох, Мар'яно,
Вже, певне, глузд голівку твою кинув.
Подякуй Богу, що не пан, а я
В цю мить сюди до тебе нагодилась.
Це так… це так…
Мар'яна
А що хіба?
Марта
А те,
Що перепало б і тобі й мені.
Найпаче ж Марті, щоб пильніш дивилась.
У панських горницях — чабан! Ну-ну!
Чи хто чував такеє, чи видав?
Отару б ще пригнав сюди в кімнату…
(Нахиляється й розглядає підлогу).
Не набруднив своїми постолами?..
Мар'яна
А знаєте, що вам скажу я, Марто?
Марта
Щось вигадала знову?
Мар'яна
Ні, давно
Вже думаю про теє.
Марта
Та про що ж?
Мар'яна
А як гадаєте, він згоден буде?
Марта
Та хто й на що?
Мар'яна
Густав, — щоб діда взять
Сюди, до нас, а з ним Юрка? авжеж?
Фу-фу, як заревів би Водяник!..
Марта (спліскує руками).
О Господи! ти зовсім божевільна.
Та де ж це видано, щоб в панський дім
Пускали жить якогось мужика,
А з ним, старим, ще й чабана в додачу?
Ввесь дім вони за тиждень засмердять.
Мар'яна (розчаровано).
А я ж… мене пустили?..
Марта
Ти не те…
Не те… Пан знав, кого пускав і за що.
Та коли б я красу такую мала,
Здається… ат!.. (Махає рукою).
Та що там і казать!
А ти про теє думку залиши.
Як хочеш з дідом жить, то йди до нього.
Мар'яна
А як же без Густава?..
Марта
Що Густав!
Він знайде й там, як будеш ти потрібна.
Мар'яна (задумано).
Він знайде й там…
Марта
Авже ж
Мар'яна
Не пустить він.
Марта
Чого не пустить? — пустить. А пішла б?
Мар'яна (задумано).
Пішла б хоч на хвилиночку побачить…
Марта
Чого там на хвилиночку — назавше.
І дід радий би був… і той… чабан.
І пан би їздив, як покличеш. Хочеш -
Його про це я попрохаю… Добре?
(Мар'яна мовчить у задумі.)