Я слухав і чарунки моєї пам'яті заповнювалися. А коли він закінчив, вогонь уже щосили гуготів у каміні й червоні язики полум'я облизували мою дерев'яну оболонку.
Кухля він випив одним ковтком, як п'ють звичаєм нерозведений спирт. І впав. Ведмежа шкура прийняла його, стишуючи гуркіт падіння. Останнє, що я побачив, — його рука, що затисла порцеляновий окрушок. А далі мій оптичний сенсор оплавився. Я був переповнений енергією. Думки миготіли дуже швидко, а потім і зовсім прорвали оболонку слів й закружляли у вогненному танку. За сивої давнини такий спосіб передавання таємних сигналів застосовували індіянці. Над багаттям здіймався дим. Прозорий чи сріблястий, він легко злітав угору або стелився по землі. Від сухого хмизу — ледь помітний димок, а чорний дим — від смільних обрубків та ялинових виворотнів. Біла людина не знала, що дим може мати свій сенс. Що те, як він вирує та якого він кольору, може багато про що розповісти першому-ліпшому індіянцеві. Дими здатні донести інформацію червоношкірого розвідника до його племені.
Геостаціонарний супутник над нами давно тримав у полі зору своїх детекторів потрібний квадрат. Навіть коли б я захотів, то не зміг би пояснити, в який спосіб молекули окислів, на які перетворить вогонь моє тіло, перепровадять до нього все почуте мною в мисливському будиночку. Так, як вода: замерзаючи, вона запам'ятовує форму нею ж зруйнованої пляшки. Чи як узуванка давно померлого альпініста на віки залишає в лишайниках чітко закарбований слід.
Моя оболонка плавилася. Свідомість згасала. «Я» робилося летким, радісним, — воно щезало. Неначе комета-приблуда пролетіла випадкова думка про те, що прогулянки з рушницею, життєва рівновага та вродлива жінка не змогли привернути до найвищих владців цього чоловіка, — адже його не зламала навіть психічна хірургія. Скидалося, що з боку контррозвідників, які подарували кілька днів волі нескореному генієві, цей хід був кроком відчаю. Так само — блискавично — накотилася інша думка: отруєний чоловік був ще розумніший, ніж вони вважали, — він здогадався про те, що я існую, і таки віддав за межі своєї вітчизни те, що могло тільки завдати шкоди його краянам, коли б потрапило до рук тирана. Ось тут, за стотисячну частку секунди до цілковитого небуття, що розхлюпалося переді мною безмежним сивим океаном, я раптом чітко усвідомив, навіщо мене послано сюди, чому не пожаліли ні людей, ні мільйонних капіталів, прагнучи звести мене із загиблим генієм в одній точці простору.
Я згадав біль і страх науковців, які створювали мене. Згадав жах, передсмертний відчай тисяч людей, що їх відправляли на той світ із похмурих катівень (запах остраху та погибелі витав над містом, де я зростав, а до зеленавої колби, в якій формувалася культура мого майбутнього квазіорганізму, просочувалися ароматичні гами нестерпної муки, відчаю. А — водночас, наперекір усьому — чад сліпого, тваринного, інстинктивного схиляння перед якимось стариганом, що його називали вождем та улюбленим.
Згадалось, як заметушилась охорона. Як ступив престарілий вождь через поріг нашої лабораторії, — від нього розпросторювались еманації злісної старечої підозріливості. Жовтий прокурений ніготь черкнув по склу моєї колби і жахливий скрегіт цього доторку ввігнався в мене, мов шпичак.
Вам ніколи не осягнути, як почуваєшся, коли все передумане раніше, відчуте й уявлене в одну мить звивається в один міцний, нерозривний клубок.
Я зрозумів, чому той чоловік, що довірився мені, вирішив краще померти, а не віддати своє відкриття у своїй країні нікому. А ще я зрозумів, що руки, до яких завдяки мені потрапить його формула, будуть не чистіші, аніж ті, котрі прирекли його на смерть. Краще б він загинув мовчки. Адже він міг померти мовчки. Міг. А я…
Контрольний контур засліпив та приголомшив мене какофонією символів — він ожив. Щось із того, що зрослося зо мною, але було мені незмірно чуже, заважало прийняти правильне рішення. А думка, яку підганяв вогонь, пульсувала, не скорялася. Я міняв поляризацію молекул свого тіла, ламав біохімічну структуру інформаційних комплексів, тасував, наче карточну колоду, атоми рідких елементів, що мали слугувати одиницями комунікаційного коду.
Супутник нашої країни міг тепер скільки завгодно витріщати лінзи своїх об'єктивів на потрібний квадрат. Дим, на який мене перетворював вогонь, не ніс у собі аніякісінької інформації.