Тиша огорнула їх, як ватна ковдра: у вирві перестали вистукувати сервісні механізми, котрі видобували з ґрунту кістяк загиблого судна. Водночас іздригнулися, змінюючи поляризацію, антени на верхівці купола. На капітанському браслеті спалахнув червоний вогник — сигнал про те, що передавачі експедиції послали в ефір та субефір нагальні повідомлення.
Щось відбувалося. Ожили комунікаційні пристрої. У навушниках заметався голос чергового оператора, проте через тріщання завад, викликаних роботою субефірного трансміттера, чулися лише окремі слова: «У третьому квадранті… на субсвітловій…»
— Хіба в армії служать убивці? — ні до кого не звертаючись, запитав капітан. — Та жоден астронавт… Що ми вже озвіріли, втратили розум?
У кратері загули, пожвавішали землерийні автомати. Одночасно заговорила рація:
— Повторюю: в третьому внутрішньому квадранті зафіксовано вихід із овердрайва бойового корабля. Йде на трьох десятих світлової швидкості, починає гальмувати.
— Тип і прапор?
— Крейсер-розвідник класу «Морлок», сигналів державної приналежності не подає. За всіма параметрами — корабель культури ТНЗ-18. Екстраполяція траєкторії дає змогу визначити: правує на бойовий курс.
— Ціль?
— Просторові координати 10-24-75. Місце загибелі їхнього зорельота.
— Перехоплення!
— Перехопити неможливо. У них на борту — екіпаж. Ми послали попередження: не стріляти, на планеті працюють люди.
— Усім — нульова готовність! Крейсерові «Тор» — автоматичний бойовий режим, від'єднати заселений відсік! Крейсерові «Геркулес» — прийняти екіпаж «Тора», залишити позиції орбітального чекання, заховатися від противника за диском планети. Запустити зонди, увімкнути силовий захист!
У навушниках потріскувало. Немов з іншого світу долинали до секретаря та капітана перемовини людей у центральному пульті корабля, що їх викликав:
— Капсула з «Тора» — в зоні захоплення… Точка доторку… Єсть стикування!
— Головний двигун — тест на запуск… Одна сота тяги — на кормові дефлектори…
— Зонди запущено!
— Захисне поле ввімкнуто!
— Хочуть ударити по уламках свого корабля. Таємниці бережуть. Та нічого в них не вийде… Адже на планеті наші…
Сіре, тіснувате од зібганих хмар небо, тимчасовий купол, майданчик для посадкового модуля. Потворна маска на обличчі капітана. Ні травинки, ані кущика, ні усмішки товариша поруч — ні на чому зупинити погляд, нічого взяти з собою.
— Капітане!
— Так?
— Суто технічно… На об'єкт, що його визначено як заселений, можна спрямувати вогонь?
— А що, вам кортить спробувати? Хіба що наводити через цівку…
— Через цівку?
— Відімкнути артсистему від стратегічного комп'ютера. Взагалі роз'єднати. Перерізати кабелі. Приблизне наведення робити за курсовим процесором. Низьку прицільність компенсувати надлишком потужності. Когось поставити, щоб за командою замкнув контакти. А ну ще…
Капітан замовк. Тоді полегшено, ніби втішаючись одержаною над собою перемогою, доповів:
— Аж ніяк не можна! Громадянине секретар державної ради, доручене мені з'єднання бойових кораблів у складі крейсерів першого класу «Тора» та «Геркулеса», автоматичного розвідника «Циклоп» та атмосферного човника «Містраль» можливістю атакувати заселені об'єкти не володіє.
Знову почувся голос у навушниках:
— Капітане! Супротивник на сигнал «У зоні атаки — люди» не реагує! Зменшив швидкість, іде бойовим курсом. Увімкнув станції наведення. Має радарне захоплення планети, вас узято на приціл. Через три хвилини вийде на оптимальну дистанцію для удару.
Три хвилини. Небо сіре, зашмульгане. Гори на овиді, липуче світло, поривний вітер. Тимчасовий купол — як саван, стрілка атмосферного човника «Містраль» на посадковому майданчику.
Простеживши, куди спрямував свій погляд бесідник, капітан мовив:
— Усе одно не встигли б. Не тільки стартувати, а навіть повантажитися…
— Підтвердження того, що станції співдружності одержали наш сигнал, одержано?
— Так. На базі про все знають.
— Нехай «Геркулес» іде, — розпорядився секретар. — Прямує додому.
— Крейсерові «Геркулес», на випадок удару по планеті негайно відходити! До бою не ставати, до відстані прицільного пострілу ворога не наближатися! Повторюю: в разі ударів по планеті негайно, пірнайте в овердрайв! Це наказ! Остаточний звіт про дії супротивника передати об'єднаному військовому командуванню!
— Ми все зробили як слід?
Капітан кивнув. Упродовж двох хвилин вісімнадцяти секунд обидва мовчали. Те, що їм хотілося б сказати один одному, на думку так і не спало. Та й не було ніякого бажання про щось говорити. По суті вони були такі несхожі. Служака середніх років та літній чиновник.