Ніхто не кине в мене камінь за те, що я не виконав наказу чи залишив позицію. Я заслужив звання Великого борця з піднебесними лиходіями, а це звання дають небагатьом. На грудях у мене висить знак найкращого стрільця Регіону, і це тішить мене. Надто коли бачу його відображення в мідному щиті, — чорний силует летючого солдата, проштрикнутий золотою стрілою. Завтра я з солдатами своєї батареї вийду на бойовий рубіж. Короткий відпочинок закінчився. Я виціджую останні краплі звеселяючого напою з широкої горловини джбана. (Можливо, саме оцей джбан, наповнений гримучою сумішшю, пожбурить завтра якась із моїх катапульт на полчища піднебесників). Отож. Кухоль мій спорожнів. У бойових друзів — фіолетові синці під очима. Це ніч перед боєм. Такої ночі ліпше добре виспатися. Корчма — не місце для вояка. Та ба. Я сам їм дозволив. Хто хотів, міг залишитися в казармі. Ніхто не залишився. У піднебесників, кажуть, нова зброя. У нас — чудові укріплення та мідні дзеркала, здатні засліпити їх відблисками сонця. Вранці, до сигналу, кожен із нас, услід за жерцями, прохатиме Єдиного зберегти нам життя й дарували перемогу. Та я не молитиму про це. Хай простить він мені, всемогутній та всемилостивий, нехай пробачить за те, що наш чудовий і неповторний світ облаштований так нерозумно й жорстоко.
Ілля ХОМЕНКО, Володимир ФОМЕНКО
УДАР У ВІДПОВІДЬ
Оповідання
Цього дня старий чекав давно і з острахом. Снодійне, що обіцяло йому вісім чи десять годин спокою, підвело його. Прокинувся він задовго до світання. У голові спливали залишки невтішних чи то снів, чи то спогадів. Він ковтнув іще півпорошка. На мить заплющив очі. А коли розплющив їх, стрілка будильника пересунулася освітленим циферблатом усього на півтори години. Кавовий півморок, створений шторами, вже був розведений молоком світанку, щось холодне ожило й замлоїло йому в грудях, піднялось догори артеріями разом із пульсуючими поштовхами крові, холодними руками стисло мозок… І він усвідомив: сховатись від сьогоднішнього дня, поринувши в сон, уникнути невідворотного йому не пощастить. Що ж, треба зустріти цей день гідно. Віч-на-віч. І гідно попрощатися з ним. Хоч би який він був…
Старий підвівся. Розсунув коричневі завіски. Прочинив кватирку. Зробив кілька рухів — щось схоже на гімнастику. Затим почвалав до ванної. Потяг на себе ручку — лев'ячу лапу. Двері одчинилися. Хвиля незвично гарячого повітря штовхнула його в обличчя. Сяйнуло щось сліпуче й криваве. Він здригнувся всіма м'язами сухого неслухняного тіла, відступив на півкроку та ледь не впав. «О ні. Та що це зі мною? Сходить сонце. Ранкова зоря відображається в дзеркалі. А повітря гаряче — бо калорифер працює. Знову, мабуть, терморегулятор зіпсувався». Час полагодити або поміняти. Та й узагалі. Якби воно почалося, то почалося б цілковито по-іншому. І навряд чи встиг би він тоді злякатися або про щось подумати. Достоту не встиг би. Старий виглянув за вікно. Ранок був напрочуд гарний. Небокрай на сході заллятий пурпуровим сяйвом. «Вітряно буде сьогодні». Непростий для нього буде сьогоднішній день.
За сніданком він не зронив жодного слова, хіба що ввічливе та банальне «доброго ранку — смачного — дякую — гаразд». Родина жваво обговорювала плани на вихідний. На мовчання старого, зовні спокійного, а насправді ж похмурого та напруженого, ніхто не звернув уваги. Він витер губи серветкою і повільніше, ніж звичайно, вибрався з-за столу. Почвалав до вітальні. Ця уповільненість вартувала йому прискореного серцебиття та холодного поту на скронях. У вітальні натис на клавіші відеотерміналу. Упродовж кількох хвилин важко ворушив губами — зчитував з екрана цифри та літери, вишикувані хитромудрою армією формул. (То був звечора замовлений пакет інформації — підсумок астрономічних спостережень, що велися кількома супутниками та наземними обсерваторіями). Нібито все як завжди. Втім, це ще ні про що не свідчить. Сюди, до відеотерміналу, його тягло від самого ранку. Немов до барометра перед бурею. Але він зумів-таки опанувати себе. Ба навіть проковтнув за сніданком кілька ложок вівсянки. Вирішив бути мужнім доостанку. Тим більше, що ота заспокійлива на позір метушня не мала жодного сенсу. І він це розумів.