— Він великий, йому багато треба. Чи варто так суворо їх судити, практиканте? Терпеливість — ось найгідніша людини риса.
Старший вимовив ці слова цілковито безбарвно, тож було не зрозуміло, чи серйозно він це каже.
— Послухайте… Чи доводилося вам бувати на заводах, де вбивають?
— Де?
— Ну, там… Де великі виготовляють із живих істот білкову їжу? Нам показували в ліцеї фільм.
— Я брав участь у зйомках цього фільму.
— Як же воно все… Невже вони не тямлять, що роблять?
— Ти про їхнє харчування? Вибач, друзяко, але про харчі я вже наговорився тижнів на два наперед.
— Та я не лише про харчування. А отрути, якими вони хочуть захистити свої врожаї? А їхня техніка? Адже довго так не може тривати… Коли природа не витримає цього насильства над собою, цікаво, куди вони подінуться?
— Прийдуть до нас. Якщо не вимруть до того, поки винайдуть концентрацію простору.
Старший криво посміхнувся та вів далі:
— Фахівці з відділу лінгвістики пропонували опанувати їхню мову. Нібито можна із цими, з макросвіту, домовитися. Навіть іноді випрохати окрушину з їхнього столу. Спокійно, не ризикуючи. Узяти б хоч одного такого розумника у цей наш політ. Подивився б я на нього… Скажи, практиканте, коли вони почнуть вимирати, міг би ти порятувати їх? Підкинути їм інформацію щодо концентрації простору абощо? Бо розум недоторканний. Згідно із законом.
— Якщо накажуть…
— А якщо ні?
— У ліцеї думав, що так. Ми багато про це говорили. А ось побачив одного з них на власні очі — й тепер не знаю, не знаю…
Хмари угорі кудись поділися. Зірки засяяли яскраво-яскраво. Земля, невихолола за ніч, лагідно віддавала тепло. Літальний апарат заощаджував енергію. Він увійшов у струмінь висхідного повітря і тепер летів дедалі вище й вище. Дерева полишалися далеко внизу. А зірки були зовсім поряд. І пілотам здавалося часом, що шлях їхній проліг просто в небо, до цих мерехтливих вогнів. У висоту, недосяжну ні для них самих, ні для гірських орлів, ані для нас із вами.
Ілля ХОМЕНКО
ПЛАНЕТА ДЛЯ ЖИТТЯ
— Пишете ви непогано. Скажу вам про це одразу, доки ми не занурилися в докладніший розгляд вашого рукопису. Де ж це він? На столі нема, у другій шухляді теж порожньо — а я ж пам'ятаю, саме туди його клав, папір такий, цупкий… Ага. Отож пишете ви впевнено і грамотно. Я не щодо помилок кажу, — стиль у вас цілком пристойний. Мова проста, а водночас образна, пружна. Можна говорити навіть про вашу манеру письма. Не манірність, завважте! Написане вами читається легко. Для письменника-початківця — вже багато. Отже, щодо того, як написано ваш твір, я претензій не маю. А проте, я не назвав би цю вашу прозову спробу вдалою. І ось чому. Адже ви пишете фантастику. Фантастику! Від слова «фантазія». Фантастика — це насамперед пошук оригінальної ідеї, нових сюжетних ходів. А коли фантазія неспроможна такий хід підказати, то початківець іноді вдається до невимовно заїждженого по наших земних дорогах сюжету, переносить його, скажімо, у космос, і намагається освіжити новим антуражем. Така спроба приречена на неуспіх, розумієте? Жодна вишуканість стилю не врятує її, як не врятувала вашу повість, вашу, — літературний консультант позирнув на титульну сторінку рукопису, — «Планету перебування».
Еге ж, хвацько написано. Але що дають читачеві ці вдало поєднані слова?
Молодик, який сидів край столу навпроти літературного консультанта, тільки-но розтулив рота, щоб пояснити, але літконсультант не дав йому й слова мовити.
— Ваш герой, — космічний мандрівець. Летить крізь галактики. Довго летить. Цілих двадцять сторінок. На двадцяти сторінках ви описуєте чужі світи. Чудовий, поетичний опис того, чого не буває. Пишете так, начебто ви самі там побували. Ні, це навіть цікаво, — не принизитися до «пыльных тропинок далеких планет», вигадати свій всесвіт, свої зірки, свою космічну тишу. Але яке сюжетне навантаження несе це ваше побутописання? Ніякого. Така собі ще одна космічна одіссея. І, до речі, незрозуміло куди летить ваш герой? Навіщо? А шукає він що?
— А може, він і сам цього не знає. — Молодик не вклав у цю фразу ні крихти іронії.
— Тож умотивуйте це! Напишіть так, аби читач не лише відчув чиюсь космічну самотність, а щоб йому було цікаво співчувати вашому герою! І коли вже беретеся описувати незвичайне, то намагайтеся показати не тільки зовнішність, її, як я зрозумів, у нашому земному понятті ваш мандрівець не має, але де ж його характер? Де його неземне мислення, неземна логіка, керуючись якою можна було б пояснити його вчинки? Але ж замість іти цим непростим шляхом, ви зводите своє творче завдання до переказу вульгарної естрадної пісеньки: «Марсіяни прилетіли, вкупі з нами пили-їли!».