А човничок стрибав сюди–туди, і здавалося, ніби килим росте сам собою.
Зоставшися без човника в руках, дівчина взяла голку й сіла шити. А кладучи стібки, заспівала: [86]
Гостра голочко, ший рівненько, вишивай,
Іде милий мій — гарно хату прибирай.
Враз голка вистрибнула в неї з пальців і, як блискавка, стала метатись сюди–туди по хаті.
Але насправді то поралися невидимі духи. Вони позастеляли столи, ослони зеленим сукном, стільці оксамитом, а на вікнах повісили шовкові завіси.
Тільки–но голка зробила останній стібок, як дівчина побачила в вікні біле перо на шапці в королевича, що його веретено вело золотою ниткою. Він зіскочив з коня, пройшов по килиму до хати і, вступивши досередини, побачив дівчину в убогій одежині, але та дівчина в ній цвіла, наче троянда на кущі.
— Ти відразу найбідніша й найбагатша, — сказав він до неї, — іди зі мною і станеш мені дружиною.
Вона нічого не промовила, тільки подала йому руку. А він поцілував її, вивів надвір, посадив на коня і привіз у королівський палац, де бучно й весело справили весілля.
А веретено, човника й голку поклали в скарбницю, де вони й досі зберігаються з великою шаною.
МОРСЬКА СВИНКА
Жила колись на світі королівна. І була в палаці, у високій вежі, зала з дванадцятьма вікнами, що дивились на всі сторони світу білого. Як вона, бувало, зайде в ту залу і гляне навкруги, то бачить усе своє королівство.
Гляне в перше вікно — бачить краще, ніж усі люди, гляне в друге — ще гостріше, третє — ще ясніше, і так аж до дванадцятого; крізь те вікно вона могла бачити все і на землі, і під землею, і ніщо від неї не могло заховатися.
А що вона була дуже гарна, не хотіла нікому коритися, а лише сама над усіма панувати, то й оголосила: тільки той буде її чоловіком, хто зуміє так сховатися, що вона його не знайде. Але хто заховається так, що вона його відшукає, тому зітнуть голову і на палю настромлять.
Перед замком стояло вже дев'яносто сім паль із мертвими головами, і довгий час ніхто не з'являвся, щоб спробувати щастя.
Королівна була задоволена і думала: «Ось тепер я вже буду довіку вільна».
Коли раптом приїжджають три брати спробувати щастя. Старший надумав, що найпевніше буде сховатися в печі, де випалюють вапно.
Але королівна помітила його в перше вікно, звеліла витягти й відтяти голову. [88]
Другий сховався в палацовому льоху, вона й того відразу побачила, і голова його прикрасила дев'яносто дев'яту палю.
Тоді виступив перед нею третій і попросив, щоб дала йому день на роздуми і щоб його помилувала два рази, як знайде, і лише за третім разом, коли йому не пощастить, хай робить із ним що хоче.
Він був такий гарний і прохав так щиро, що вона сказала:
— Гаразд, я згодна, але ніщо тобі не зарадить.
Другого дня він довго думав, де б сховатися, але не придумав нічого. Тоді взяв рушницю і пішов полювати. Побачивши ворона, він націлився в нього і тільки–но хотів вистрелити, як ворон крикнув:
— Не стріляй, я тобі в пригоді стану!
Він не вистрелив і пішов далі. Аж бачить–озеро, а в озері величезна рибина, що випливла з глибини на поверхню.
Коли він прицілився, рибина гукнула до нього:
— Не стріляй у мене, я тобі в пригоді стану! Він не вистрелив, і рибина пірнула в воду. Йде він далі, аж назустріч йому шкутильгає лисиця й просить його:
— Любий мисливцю, витягни мені тернину з ноги.
Тернину він витяг, але лисицю хотів убити і здерти з неї шкурку. Та вона сказала:
— Не вбивай мене, я тобі в пригоді стану! Юнак пустив її, а ввечері вернувся додому. Другого дня він мусив уже ховатися, та хоч як сушив собі голову, а не придумав нічого. От він пішов у ліс до ворона та й каже: [89]
— Я тебе пощадив, тепер ти порятуй мене, навчи, де мені сховатися, щоб королівна не побачила.
Ворон схилив голову й довго–довго думав. Нарешті прокрякав:
— Придумав!
Приніс яйце зі свого гнізда, розбив його на дві половини й сховав туди юнака. Потім стулив обидві половинки докупи й сів на яйце.
Подивилась королівна в перше вікно — не побачила, подивилась у друге, третє — не видно, і вона злякалась неабияк. Аж коли глянула в одинадцяте, тоді вгледіла, де він. Звеліла застрелити ворона, а яйце принести й розбити, і юнакові довелося звідтіль вийти.
Королівна сказала:
— Один раз я тебе помилую, але як не придумаєш чогось кращого, ти пропав.
Другого дня пішов юнак на озеро, покликав рибину й сказав: