Сказавши так, лис знов випростав хвоста. Королевич сів на нього, і вони помчали аж вітер у вухах засвистів.
Домчав королевич до замку і бачить, що там усе таке, як казав лис. Зайшов він у кімнату, де сидів золотий птах у дерев'яній клітці. Поряд стояла золота клітка, а далі лежали троє золотих яблук. «Смішно було б лишати золотого птаха у простій, негарній клітці, коли поряд є золота», — подумав королевич, відчинив клітку, взяв із неї птаха і пересадив у золоту.
Та тієї миті птах пронизливо крикнув, вояки прокинулися, вбігли до замку, схопили королевича й відвели до в'язниці. А другого ранку він став перед судом і був засуджений до страти, бо в усьому признався. Але король сказав, що подарує хлопцеві життя та ще й золотого птаха на додаток, якщо він приведе йому золотого коня, що мчить швидше, ніж вітер.
Королевич подався в дорогу, сумно зітхаючи, бо де він знайде золотого коня? Аж гульк — край дороги сидить його давній приятель лис.
— От бачиш, — сказав лис, — не послухався мене, і що вийшло. Та не журися, я тебе не [183] кину напризволяще, скажу, як добратися до золотого коня. Іди просто цією дорогою, але поки дійдеш до замку, де в стайні стоїть кінь. Перед дверима стайні лежатимуть стаєнні, але ти не зважай на них, вони солодко спатимуть. Спокійно виводь коня, але гляди осідлай його в просте сідло з дерева й шкіри, а не в золоте, що висітиме поряд, а то буде тобі непереливки.
Тоді лис випростав хвоста, королевич сів на нього, і вони помчали через поле й ліс, аж вітер у вухах засвистів.
Усе сталося так, як казав лис. Королевич зайшов до стайні, де стояв золотий кінь, та коли він осідлав його в просте сідло, то подумав: «Ні, не годиться такого гарного коня сідлати в таке погане сідло». І тільки–но він торкнувся до золотого сідла, як кінь голосно заіржав, стаєнні прокинулись, схопили хлопця й відвели до в'язниці.
Другого ранку хлопця засудили до страти, але король пообіцяв подарувати йому життя та ще й золотого коня на додаток, якщо він добуде йому з золотого замку прекрасну королівну. З важким серцем хлопець вирушив у дорогу, але, на своє щастя, скоро зустрів вірного лиса.
— Треба було б кинути тебе напризволяще, — сказав лис, — але мені тебе шкода, допоможу тобі ще раз у твоїй біді. Цей шлях виведе тебе просто до золотого замку. Ввечері ти вже будеш там, а вночі, коли все затихне, прекрасна королівна піде купатися до купальні. Тільки–но вона зайде туди, підскоч до неї і поцілуй її. Тоді вона всюди піде за тобою, і ти зможеш забрати її з замку. Гляди тільки, не дай їй перед тим попрощатися з батьками, а то буде тобі непереливки. [184]
Тоді лис випростав хвоста, королевич сів на нього, і вони помчали через поле й ліс, аж вітер у вухах засвистів.
Коли вони добулися до золотого замку, все сталося так, як казав лис. Королевич почекав, а коли опівночі все заснуло глибоким сном, прекрасна королівна пішла до купальні. Він підскочив до неї і поцілував її. Королівна сказала, що залюбки піде з ним, але почала його слізно просити, щоб він дозволив їй перед тим попрощатися з батьками. Спершу королевич не зважав на її прохання, але вона так плакала, аж у ноги падала йому, що врешті він зглянувся на неї. Та тільки–но дівчина підступила до батькового ліжка, як прокинувся весь палац, хлопця схопили й відвели до в'язниці.
А вранці король каже йому:
— Ти заробив, щоб тебе стратили, але я подарую тобі життя, якщо ти приймеш цю гору з–перед моїх вікон, бо я через неї нічого не бачу. А прийняти її ти маєш за вісім днів. Якщо зумієш зробити це, я тобі віддам у винагороду свою дочку.
Почав королевич розкопувати гору. Копає, спини не розгинаючи, а на сьомий день бачить, що з його копання нема ніякого пуття, гора яка була, така й є. Зажурився королевич і втратив усю надію. Та ввечері сьомого дня з'явився лис і каже йому:
— Ти не заслужив, щоб я тебе рятував з біди, але так уже й буде, пожалію тебе. Іди лягай спати, я зроблю за тебе роботу.
Вранці королевич прокинувся, виглянув у вікно, а гори наче й не було. Зрадів він і побіг до короля сказати йому, що умову виконано. Хоч не хоч, довелося королю віддати йому дочку. [185]
Вирушили вони в дорогу і недалеко заїхали, як побачили вірного лиса.
— Головне ти отримав, — сказав він, — але до королівни з золотого замку належить і золотий кінь.
— А як же мені добути його? — спитав хлопець.
— Зараз скажу, — відповів лис–Спершу привези королю, що послав тебе до золотого замку, прекрасну королівну. Король дуже зрадіє і віддасть тобі, як обіцяв, коня. Як приведуть його до тебе, ти зразу ж сідай на нього і подай на прощання всім руку, а останній королівні. І коли ти схопиш королівну за руку, то миттю висади її на коня і тікай. Ніхто тебе не наздожене, бо той кінь мчить швидше, ніж вітер.