Стриж пролетів над рікою, де світили вогні на щоглах кораблів; потім промайнув над гетто, де старі євреї торгувалися одне з одним та зважували монети на мідних терезах. І от зрештою він опинився перед малим будиночком і зазирнув усередину.
Хлопчик метався в гарячці на ліжку, а бідолашна мати заснула з утоми. Стриж впурхнув до кімнати і поклав рубін на столик поруч із наперстком. Потім він описав коло над ліжком, овіявши крилами розпашіле чоло дитини.
— Як прохолодно, — мовив малий. — Певно, мені краще. — І він солодко задрімав.
А Стриж повернувся до Щасливого Принца і розповів йому про все.
— Дивна річ, — зауважив він, — мені зараз тепло, хоч надворі така холоднеча.
— Це тому, що ти зробив добро, — відповів Принц.
І маленький Стриж задумався, а потім заснув. Від думок його завжди хилило на сон.
Коли розвиднилося, він полетів на річку скупатись.
— Яке цікаве природне явище, — сказав Професор орнітології, побачивши його з моста. — Стриж узимку! Неймовірно!
І він написав про це довгого листа в міську газету. Потім цього листа цитували скрізь та усюди — адже в ньому було так багато незрозумілих слів.
— Сьогодні я будь-що полечу до Єгипту, — вирішив Стриж і став радо чекати подорожі. Він відвідав усі пам’ятники в місті й довго сидів на церковному шпилі. Стрічні горобці, побачивши його, цвірінчали: «Який незвичайний гість!» І це його неабияк тішило.
Коли зійшов місяць, він повернувся до Щасливого Принца.
— Може, у тебе є якісь справи в Єгипті? — гукнув він. — Я відлітаю сьогодні!
— Стрижику, Стрижику, маленький Стрижику, — мовив Принц, — а чи не можеш ти лишитися ще на ніч?
— В Єгипті на мене чекають, — відказав Стриж. — Завтра мої друзі полетять до Другого водоспаду. Там у болотних заростях ніжаться гіпопотами, а на великому гранітному троні сидить бог Мемнон. Всю ніч він дивиться на зорі, а коли зійде вранішня зірка, він вітає її радісним криком — і поринає в мовчання знову. А опівдні до води приходять леви. Шкура в них жовта, очі — мов зелені берили, а їхнє ревіння заглушає навіть шум водоспаду.
— Стрижику, Стрижику, маленький Стрижику, — заговорив Принц, — далеко звідси, у місті, на горищі одного з будинків, я бачу молодого хлопця. Він схилився над столом, заваленим паперами, а поруч з ним у бокалі — букетик зів’ялих фіалок. Його каштанове волосся в’ється кучерями, його вуста червоніють, мов гранати, а очі в нього великі й замріяні. Він намагається закінчити п’єсу для директора театру, але надто змерз, щоб написати бодай рядок. Йому холодно в нетопленій кімнаті, і від голоду паморочиться в голові.
— Я залишуся ще на одну ніч, — сказав Стриж, бо серце мав справді добре. — Віднести йому рубін?
— На жаль, у мене більше немає рубінів, — відповів Принц. — Єдине, що я можу віддати, — це мої очі. Вони зроблені з коштовних сапфірів, здобутих в Індії тисячі років тому. Вийми один з них і віднеси цьому юнакові. Він продасть камінь ювеліру, купить собі їжі та дров і закінчить п’єсу.
— Любий Принце, я не можу цього зробити, — мовив Стриж і заплакав.
— Стрижику, Стрижику, маленький Стрижику, — умовляв його Принц, — зроби, як я тобі кажу.
Тоді Стриж виклював у Принца одне око і полетів на горище, де жив студент. Він легко пробрався до кімнати крізь шпарину в стелі. Юнак сидів, затуливши лице долонями, і не чув, як поруч затріпотіли пташині крила. Коли ж він звів погляд, то побачив прекрасний сапфір, що лежав біля букетика зів’ялих квітів.
— У мене з’явилися шанувальники! — вигукнув він. — Певна річ, це від якогось поважного добродія. Тепер я можу закінчити п’єсу!
І вигляд у нього був цілком щасливий.
Наступного дня Стриж вирушив до гавані. Він сидів на щоглі великого корабля і дивився на моряків, що розвантажували трюми і щоразу, тягнучи на мотузках іще один величезний короб, кричали: «Нумо, руш!»
— Я лечу до Єгипту! — гукнув їм Стриж, проте ніхто не звернув на нього уваги. І коли зійшов місяць, він знов повернувся до Щасливого Принца.
— Я прилетів попрощатись, — крикнув він здалеку.
— Стрижику, Стрижику, маленький Стрижику, — мовив Принц, — може, побудеш зі мною ще одну ніч?
— Надворі зима, — відповів Стриж, — скоро піде холодний сніг. А в Єгипті світить тепле сонечко, і зеленіють пальми, і крокодили лежать у мулі та ліниво позирають довкола. Мої друзі в’ють гнізда у храмі Баальбека, а рожеві і білі голуби дивляться на них і ніжно туркочуть. Любий Принце, я мушу тебе покинути, але навесні повернуся — і принесу тобі два чудових самоцвіти замість тих, що ти втратив. Рубін буде червонішим від троянди, а сапфір — голубим, наче морська блакить.