— І рубін з меча випав, і очі повипадали, і золото все осипалося, — закінчив Міський голова. — Жебрак та й годі!
— Жебрак та й годі! — повторили Радники.
— Та ще й дохлий птах лежить поруч! — гнівався Міський голова. — Слід неодмінно видати наказ, що забороняє птахам тут помирати!
І Писар одразу ж занотував цю пропозицію.
Потім статую Щасливого Принца зняли з п’єдесталу.
— Він втратив свою красу, отже, непотрібний, — заявив університетський Професор красних мистецтв.
Статую розплавили у печі, і Міський голова скликав нараду, щоб вирішити, що робити з металом далі.
— Звичайно, ми замовимо іншу статую, — сказав він, — і вона буде зображувати мене.
— Ні, мене! Мене! — закричав кожний з Міських радників, і всі вони пересварилися між собою. Коли я чув про них востаннє, вони все ще гиркалися.
— Погляньте, що за диво! — мовив старший робітник у ливарні, де плавили статую. — Свинцеве серце, хоч зламане, а не розплавилося. Ну, то викиньмо його геть.
І він кинув серце на смітник, де вже лежав мертвий Стриж.
— Принеси мені дві найцінніші речі, що є в цьому місті, — мовив Господь до одного зі своїх слуг-янголів. І Янгол приніс йому свинцеве серце і мертвого птаха.
— Ти вчинив слушно, — мовив Господь. — Цей малий птах співатиме вічно у райських садах, а цей Щасливий Принц буде славити мене біля мого престолу.
Соловейко і троянда
— Вона сказала, що танцюватиме зі мною, якщо я подарую їй червоні троянди, — розпачливо мовив юний Студент. — А в моєму саду червоних троянд немає.
Соловейко, що звив собі гніздо на високому дубі неподалік, почув ці слова, визирнув з гущавини і здивувався.
— Жодної червоної троянди! — бідкався Студент, і його гарні великі очі були повні сліз. — І від такої дрібниці залежить людське щастя! Я прочитав усі мудрі книги, пізнав усі таємниці філософії, а через якусь червону троянду мені життя не миле!
«Ось справжній закоханий, — подумав Соловейко. — Я щоночі співав про кохання, а не знав його в лице. Щоночі я розповідав про нього зіркам, а тепер побачив його на власні очі. Кучері в нього темні, мов гіацинт, а вуста червоні, наче пелюстки троянди, про яку він мріє; але пристрасть зробила його обличчя блідим, мов слонова кістка, і журба поклала свій знак на його чоло».
— Сьогодні принц влаштовує великий бал, — шепотів юнак, — і моя кохана там буде. Якщо я принесу їй червону троянду, вона танцюватиме зі мною до світанку. Якщо я принесу їй червону троянду, я триматиму її в обіймах, і вона схилить голову мені на плече, і її рука лежатиме в моїй. Але в моєму саду немає жодної червоної троянди, і я сидітиму сам-один, а вона пройде і навіть не гляне в мій бік. Я буду їй непотрібний і помру з туги.
— Так, це справжній закоханий, — сказав до себе Соловейко. — Те, про що я співав, він переживає насправді, — що для мене забавка, для нього мука. Дивна то річ — любов! Вона коштує дорожче від смарагдів, а зустрічається рідше, ніж дорогоцінні опали. Її не купиш ні за перли, ні за самоцвіти, бо вона не продається. Її не в змозі придбати жоден купець, бо вона не вимірюється вагою золота.
— На балконі гратимуть музики, — продовжував Студент, — і моя кохана буде кружляти в танку під звуки арф та скрипок. Вона танцюватиме так легко, немовби не торкаючись ніжками підлоги, і всі ті придворні чепуруни будуть упадати за нею. А зі мною вона не захоче танцювати, бо я не принесу їй червоних троянд.
І він кинувся на траву, затулив лице долонями і розридався.
— Чого він плаче? — здивувалася маленька Зелена ящірка, пробігаючи поруч із задертим хвостом.
— Справді, чого б то? — повторив Метелик, що летів услід за сонячним променем.
— Чого він плаче? — тихенько спитала Маргаритка у своїх сусідок-квіток.
— Він плаче за червоною трояндою, — відповів Соловейко.
— За червоною трояндою? — вигукнули разом. — Ох, як смішно! Сміх та й годі!
А Ящірка, що мала досить-таки цинічну вдачу, розреготалася вголос.
Проте Соловейко розумів, чому Студент так побивається, і тихенько сидів серед дубових віт, розмірковуючи про велику таїну Кохання.
Аж раптом він розправив свої темні крила, злинув у повітря, промайнув над гаєм, мов миготлива тінь, і тінню промчав до саду.
На галявині посеред саду ріс розкішний трояндовий кущ, і Соловейко вмить підлетів до нього і сів на гілку.
— Подаруй мені червону троянду, — попросив він, — а я заспіваю тобі найкращу з моїх пісень.
Але Кущ похитав головою.