У малого Ганса було багато друзів, і найкращим з них був Великий Х’ю, Мірошник. Справді, цей багатій так любив малого Ганса, що, проходячи повз його садок, на знак дружньої приязні завжди перехилявся через паркан і зривав собі великий букет квітів або повну жменю любистку, а як була пора врожаю, то напихав собі повні кишені стиглих слив та вишень.
— У справжніх друзів усе мусить бути спільним, — часто примовляв Мірошник, і Ганс, посміхнувшись, кивав у відповідь. Він дуже пишався тим, що має друга з такими благородними думками.
Звичайно, сусіди подеколи дивувалися, що багатий Мірошник нічим не віддячить малому Гансу, хоч має сотні мішків борошна у клуні, шість молочних корів і велике стадо овець; але Ганс ніколи не замислювався про такі дрібниці, і ніщо його так не тішило, як усі ті гарні слова, якими Мірошник описував справжню дружбу.
Так він собі жив і працював у своєму саду. Навесні, влітку та восени йому жилося зовсім непогано, та о зимовій порі, коли вже не було ні квітів, ні фруктів, аби продати їх на ринку, Ганс дуже потерпав від холоду та голоду і часто лягав спати, повечерявши жменькою сушених груш чи засохлих горіхів. До того ж узимку він почувався дуже самотнім, бо Мірошник ніколи не приходив до нього в гості.
— Поки не зійде сніг, нащо й ходити до малого Ганса, — казав Мірошник своїй жінці. — Коли людина у скруті, їй не до гостей. Нехай краще побуде на самоті. Принаймні так я розумію обов’язки справжнього друга і гадаю, що я цілком правий. Почекаю до весни, а тоді вже зберуся його відвідати. Він зможе подарувати мені повний кошик первоцвітів, а це ж для нього така радість.
— Так, ти завжди дбаєш про інших, — відповіла дружина, затишно вмостившись у кріслі перед комином, де палали соснові дрова. — Як це гарно з твого боку! А коли ти говориш про дружбу, просто заслухатись можна. Священик — і той не вміє так красно говорити, дарма що живе у триповерховім будинку і носить на пальці золотий перстень.
— А чом би не запросити малого Ганса до нас? — спитав малий Мірошниченко. — Коли йому погано, я поділюся з ним кашею і покажу йому своїх білих кроликів.
— От дурний хлопчисько! — гримнув Мірошник. — Нащо ти до школи ходиш, як досі не набрався розуму? Якщо малий Ганс прийде сюди і побачить наш жаркий вогонь у комині, і нашу добру вечерю, і оце барильце червоного вина, він може нам позаздрити, а заздрість — це страшний ґандж, що губить людську душу. Звісно ж, я не допущу, аби малий Ганс отак занапастив себе. Я його найкращий друг, я завжди ним опікувався і пильнував, щоб він не збився з дороги. І до того ж, якщо малий Ганс прийде сюди, він може попросити в борг мішок борошна, а я на це не погоджуся. Борошно і дружба — це зовсім різні речі, і не слід їх змішувати. Коли слова звучать по-різному, то й значення у них різне. Це кожному зрозуміло.
— Як ти гарно говориш! — вигукнула дружина, наливаючи собі кухоль гарячого елю. — Я ледь не заснула, просто наче в церкві!
— Багато людей можуть робити добро, — відповів Мірошник, — а от таких, хто добре говорить, дуже мало. З цього й видно, що добре говорити багато важче. Для цього потрібне вміння!
І він суворо зиркнув через стіл на свого маленького сина. Той сидів, похнюпившись, червоний від сорому, і сльози капали в чашку з чаєм. А втім, він був ще зовсім малий, тож йому можна вибачити.
— Це кінець історії? — спитав Водяний Пацюк.
— Звісно, ні, — відповіла Коноплянка. — Це лише початок.
— Тоді ви просто відстали від часу, — зауважив Пацюк. — Нині заведено починати з кінця, потім переходити до початку, а середину розповідати на завершення. Це нова метода. Я чув про неї від одного критика, що прогулювався навколо ставка з якимсь молодим чоловіком. Він дуже докладно описав цю методу, і я певен, що він мав рацію, бо в нього була зовсім лиса голова і окуляри з синіми скельцями, а коли той юнак намагався щось заперечити, він одразу кричав: «Бридня!» Але, прошу, розповідайте далі. Мені надзвичайно подобається Мірошник. Я також маю благородні почуття, тому в нас із ним, здається, багато спільного.
— Тож слухайте, — почала Коноплянка, стрибаючи з лапки на лапку. — Скоро зима скінчилася, розквітли бліді зірочки первоцвітів, і якось Мірошник сказав своїй жінці, що збирається відвідати малого Ганса.