Тут Інфанта остаточно забула всю свою поважність і сміялася ще довго після того, як Карлик зник з арени, і висловила дядечкові своє побажання, щоб танець негайно був повторений. Але Камерера, звернувши увагу на палюче сонце, вирішила, що для її високості буде краще повернутися до палацу, де для неї вже приготовано розкішний бенкет зі справжнім іменинним пирогом, прикрашеним її ініціалами з кольорових цукатів і срібним прапорцем. Тож Інфанта, граціозно підвівшись, віддала наказ, щоб малий Карлик танцював для неї після сієсти, подякувала юному графу Тьєрра-Нуева за чудовий прийом і пішла до своїх покоїв, а інші діти рушили за нею слідом у тому ж порядку, в якому прийшли.
Коли маленький Карлик почув, що танцюватиме перед Інфантою вдруге, та ще й за її особистим наказом, він так запишався, що побіг до саду, в бездумному захваті цілуючи білу троянду і виказуючи свою радість сміховинними та недолугими жестами.
Квіти страшенно обурилися, що він посмів удертись до їхньої гарної оселі; а побачивши, як він тупцяє по доріжках саду, вимахуючи руками над головою, вони не змогли стримати гніву.
— Він надто потворний, щоб мати право гратися поруч із нами! — кричали Тюльпани.
— Слід було б напоїти його маковим соком, нехай засне на тисячу років, — мовили великі полум’яні Лілії і від злості почервоніли ще дужче.
— Він просто страховисько! — заверещав Кактус. — Весь покручений, мов якийсь обрубок, голова здоровенна, ноги куці! В мене аж голки настовбурчилися! Хай тільки підійде, ото вже я його штрикну!
— Він украв одну з моїх кращих квіток! — вигукнув Кущ білих троянд. — Я сам подарував її Інфанті сьогодні вранці, на день народження, а він взяв та украв мою квітку! — І він щосили заволав: — Злодій, злодій, злодій!!!
Навіть червоні Герані, що зазвичай поводяться скромно, бо й самі мають купу бідних родичів, бридливо стуляли свої пелюстки, побачивши карлика, і коли Фіалки обережно натякнули, що хоч він і дуже потворний, це не його провина, Герані вельми слушно зауважили, що в цьому і полягає його головна вада і що невиліковний ґандж — іще не причина для того, щоб плекати прихильність до його власника. Та майже всі Фіалки і самі відчували, що потворність Карлика є немовби показною і що він виявив би набагато більше смаку, якби мав сумний або принаймні серйозний вигляд, а не кривлявся так, що аж гидко дивитись.
Що ж до старого Сонячного годинника, що був дуже визначною особою і колись вказував час самому Імператору Карлу П’ятому, то він так зачудувався з малого Карлика, що ледь не забув відмітити дві хвилини своїм довгим тінистим пальцем і сказав великому молочно-білому Павичеві, котрий приймав сонячні ванни на балюстраді, що кожному відомо: королівські діти — то королівські діти, а діти вуглярів — то діти вуглярів, і безглуздо було б стверджувати, що це не так; Павич беззаперечно погодився з цією думкою і заверещав: «Авжеж! Авжеж!» таким пронизливо-різким голосом, що золоті рибки визирнули з кришталевої води фонтана і спитали великих кам’яних Тритонів, що ж зрештою сталося.