— Чого тобі треба? Чого тобі треба? — закричала вона, щойно Рибак, задиханий, схилився перед нею. — Риби для твоїх сітей, коли вітер дме з берега? У мене є мала червона сопілка, і коли я заграю на ній, тунці пливуть до затоки. Та це дорога забавка, мій красунчику, це дорога забавка. Чого тобі треба? Чого тобі треба? Може, бурі, що розіб’є кораблі і викине на берег скарби? У мене більше буревіїв, ніж у самого вітру, бо я служу тому, хто сильніший, ніж вітер, і решетом та цебром води можу відправити на дно найбільші галери. Та це дорога забавка, мій красунчику, це дорога забавка. Чого тобі треба? Чого тобі треба? Я знаю цвіт, що росте в долині, і більш ніхто не знає про нього. Пелюстки його червоні, а в його серці зірка, а сік у нього молочно-білий. Торкнися цією квіткою гордих вуст королеви, і вона піде за тобою на край світу. Вона покине королівську постіль і піде за тобою на край світу. Та це дорога забавка, мій красунчику, це дорога забавка. Чого тобі треба? Чого тобі треба? Я можу стовкти жабу в ступі, зварити з неї зілля і помішати його рукою мерця. Покропи цим зіллям свого ворога, коли він спить, і він обернеться на чорну гадюку, і рідна мати уб’є його. Веретеном я можу звести з неба Місяць і в кришталі покажу тобі Смерть. Чого тобі треба? Чого тобі треба? Повідай мені своє бажання, і я виконаю його, і ти заплатиш мені, красунчику, заплатиш дорогою ціною.
— Я прошу небагато, — сказав молодий Рибак, — але священик на мене розгнівався і вигнав мене за поріг. Я прошу небагато, але купці посміялися з мене. Тому я прийшов до тебе, хоч люди звуть тебе лихою, і яка б не була твоя ціна, я заплачу її.
— Чого ж ти хочеш? — спитала Відьма, ступивши до нього ближче.
— Я хочу прогнати геть свою душу, — відповів молодий Рибак.
Відьма зблідла, здригнулася і затулила лице своїм голубим плащем.
— Ох, красунчику, — пробурмотіла вона, — надто страшне твоє бажання!
Він струснув своїми темними кучерями і засміявся.
— Моя душа для мене — ніщо! Я її не бачу. Я не можу її торкнутись. Я не знаю її.
— А що ти даси мені, якщо я тобі допоможу? — спитала Відьма, дивлячись на нього згори своїми прекрасними очима.
— П’ять золотих монет, — відповів він, — і мій невід, і плетену хижку, в якій живу, і мій мальований човен. Тільки скажи, як прогнати геть мою душу, і я віддам тобі все, що маю.
Відьма глузливо засміялася і вдарила його гілкою цикути.
— Коли я захочу, стане золотом осіннє листя, а місячне проміння — сріблом. Той, кому я служу, багатший від усіх царів цього світу і владарює над ними.
— Чого ж ти хочеш, — закричав він, — коли тобі не треба ні золота, ні срібла?
Відьма погладила його по голові тонкою білою рукою.
— Ти мусиш танцювати зі мною, красунчику, — тихо мовила вона і всміхнулась.
— Оце і все? — здивовано вигукнув молодий Рибак і звівся на ноги.
— Це все, — відповіла вона і всміхнулася знов.
— Тоді надвечір, десь у потаємному місці, ми станцюємо удвох, — сказав він, — і потім ти скажеш мені те, що я хочу знати.
Вона похитала головою.
— Коли місяць буде у повні, коли місяць буде у повні, — прошепотіла вона, а тоді озирнулася і почала прислухатись. Блакитний птах з криком вилетів із гнізда і закружляв над дюнами, і три строкаті пташки, пересвистуючись, зашурхотіли в жорсткій сірій траві. Більш не було чути ні звуку, лише хвилі з шелестом набігали на кам’янистий берег. І Відьма простягла руку, пригорнула юнака до себе і сухими вустами шепнула йому на вухо:
— Сьогодні вночі ти маєш прийти на вершину гори. Сьогодні Шабаш, і Він буде там.
Молодий Рибак здригнувся і поглянув на неї, а вона вишкірила білі зуби і засміялася.
— Хто це Він, про кого ти кажеш? — спитав Рибак.
— Це байдуже, — відповіла вона. — Приходь уночі, стань під вітами старого граба і чекай мене там. Коли чорний пес кинеться на тебе, вдар його вербовою гілкою, і він утече. Коли пугач озветься до тебе, не відповідай. А коли місяць буде у повні, я прийду до тебе, і там, серед трав, ми станцюємо удвох.
— А ти можеш поклястися, що скажеш мені, як прогнати мою душу? — спитав він.
Вона вийшла з печери на світло, і вітер розпатлав її руде волосся.
— Клянуся копитами козла, — мовила вона у відповідь.
— Ти найкраща відьма у світі, — вигукнув молодий Рибак, — і я танцюватиму з тобою на вершині гори! Звісно, я б радше заплатив тобі золотом чи сріблом. Та коли ти призначила таку ціну, ти її матимеш, бо вона невелика.
Він зняв капелюха, низько вклонився Відьмі і, радісний, побіг до міста.