Перед храмом був басейн з чистою водою, обкладений строкатим оніксом. Я лягла поруч і блідими пальцями перебирала листя. Один з жерців підійшов і став у мене за спиною. На ногах у нього були сандалії, одна з м’якої зміїної шкіри, друга з пташиного пір’я. На голові в нього була чорна повстяна митра, прикрашена срібними півмісяцями. Сім золотих сонць були виткані на його одязі, і його кучеряве волосся було насурмлене.
По хвилі він заговорив до мене і спитав, чого я бажаю.
Я відповіла, що бажаю бачити бога.
— Бог на полюванні, — мовив жрець, дивно позирнувши на мене вузькими розкосими очима.
— Скажи мені, в якому лісі, і я полюватиму з ним разом, — сказала я.
Він розгладив складки своєї туніки довгими фарбованими нігтями.
— Бог спочиває, — прошепотів він.
— Скажи мені, де його ложе, і я охоронятиму його сон.
— Бог за столом, у своїй гостині! — закричав жрець, і я відповіла йому:
— Якщо він п’є солодке вино, я питиму з ним, і якщо він п’є гірке вино, я питиму з ним також.
Він, зачудувавшись, схилив голову і, взявши мене за руку, підвів мене і привів до храму.
У передній кімнаті я побачила ідола, що сидів на яшмовому троні, оздобленому великими східними перлами. Він був вирізаний з чорного дерева, а ріст його дорівнював зросту людини. На його чолі сяяв рубін, і густа олія скапувала з його волосся на стегна. Його ноги були червоні від крові щойно вбитого козеняти, а стегна оперезані мідяним поясом з сімома берилами.
І я спитала жерця:
— Це бог?
— Це бог, — відповів мені жрець.
— Покажи мені бога, — закричала я, — або я напевно вб’ю тебе!
І я торкнулася його руки, і рука скам’яніла.
І жрець благав мене, кажучи:
— Нехай Владика зцілить раба свого, і я покажу йому бога.
Я дихнула на руку жерця, і вона знову стала здоровою, і він затремтів і ввів мене до іншої кімнати, де я побачила ідола, що стояв на нефритовому лотосі, усипаному смарагдами. Він був вирізаний зі слонової кістки й удвічі вищий від людини. На чолі в нього світився хризоліт, а груди були помащені миром і корицею. В одній руці він тримав вигнутий нефритовий скіпетр, а в другій — кришталеву кулю. На ногах у нього були котурни з міді, а товсту шию обвивало намисто з місячних каменів.
І я спитала жерця:
— Це бог?
— Це бог, — відповів мені жрець.
— Покажи мені бога, — закричала я, — або я напевно вб’ю тебе!
І я торкнулася його очей, і він осліп.
І жрець благав мене, кажучи:
— Нехай Владика зцілить раба свого, і я покажу йому бога.
Я дихнула на його очі, і він прозрів, і затремтів знову, і повів мене до третьої кімнати. О диво! Там не було ніякого ідола, ніяких образів, а лише кругле металеве дзеркало на кам’яному олтарі.
І я спитала жерця:
— Де ж бог?
І жрець мовив у відповідь:
— Немає бога, крім дзеркала, яке ти бачиш, бо це Свічадо Мудрості. У ньому відбивається все, що є в небі й на землі, і лише той, хто в нього дивиться, не бачить свого обличчя. Дзеркало не відображує його лице, щоб він міг стати мудрим. Багато є різних дзеркал, але всі вони — дзеркала Думок; і тільки це дзеркало — Свічадо Мудрості. Хто заволодіє ним, знатиме все, і ніщо не лишиться для нього таємним. Тому це і є бог, і ми вклоняємося йому.
Я подивилася у дзеркало, і все було справді так, як казав жрець.
І я зробила дивну річ, а що саме — то байдуже, і в долині, за день путі звідти, сховала я Свічадо Мудрості. Дозволь мені знов увійти до тебе і служити тобі, адже ти можеш стати мудрішим за всіх мудреців, і Мудрість світу буде твоя. Дозволь мені знов увійти до тебе, і ти станеш наймудрішим у світі.
Та молодий Рибак засміявся.
— Любов краща, ніж Мудрість, — вигукнув він, — а Русалонька любить мене.
— Ніщо в світі не переважить Мудрості, — сказала Душа.
— Ніщо, крім любові! — відповів молодий Рибак і поринув у водну глибінь, а Душа з плачем пішла по болотах.
Минув другий рік, і Душа знов прийшла на берег моря і покликала Рибака, і він виринув з глибини і спитав:
— Нащо ти мене кличеш?
І Душа відповіла:
— Підійди, щоб я могла говорити до тебе, бо я бачила різні дива і хочу про них розповісти.
І він підійшов ближче, ліг на мілині і, спершись головою на руку, почав слухати.
І Душа сказала йому:
— Коли я покинула тебе, я звернулася обличчям до Півдня і рушила в путь. З Півдня приходить усе багатство світу цього. Шість днів я блукала шляхами, що ведуть до міста Аштер, довгими шляхами у червоній куряві, по яких ідуть прочани. А над ранок сьомого дня я звела очі і побачила, що в долині піді мною лежить місто.