У тому місті дев’ять воріт, і перед кожною брамою стоїть бронзовий кінь, що ірже, коли Бедуїни сходять з гір. Стіни міста оббиті червоною міддю, і вартові вежі на них вкриті бронзою. У кожній вежі вартує лучник. На світанку кожен випускає стрілу в гонг, а надвечір сурмить у ріг.
Коли я хотіла пройти до міста, вартові зупинили мене і спитали, хто я. Я відповіла, що я Дервіш і прямую до Мекки, де зелене покривало, на якому янголи сріблом вишили Коран. Вартові здивувалися і запросили мене увійти.
Місто було схоже на ярмарок. Якби ти лишень його побачив! У вузьких вуличках майорять, мов метелики, паперові ліхтарі. Коли над дахами промчить вітер, ліхтарі надимаються, наче барвисті бульбашки. Перед крамницями на срібних килимках сидять купці. У них прямі чорні бороди, тюрбани вкриті золотими монетами, довгі низки бурштинових намистин і різьблених персикових кісточок ковзають у їхніх холодних пальцях. Деякі продають гілбан і нард, і дивовижні парфуми з індійських островів, і густу олію з червоних троянд, мира та запашної гвоздики. Коли хтось зупиниться з ними побалакати, вони кидають на жаровню жменьку ладану, і повітря стає духмяним. Я бачила сирійця, що тримав у руках тонку тростину. Сірі нитки диму тяглися з цієї тростини, і його запах, коли вона горіла, був наче запах рожевого мигдалю навесні. Інші продають срібні браслети, усипані ясно-голубою бірюзою, і браслети з міді, прикрашені дрібними перлами, і тигрячі кігті, оправлені в золото, і кігті жовтошкурого леопарда, теж у золотій оправі, і сережки з просвердлених смарагдів, і персні з суцільного нефриту. З чайних будиночків долинають звуки гітари, і курці опіуму з блідою посмішкою дивляться на перехожих.
Якби ти міг це побачити! Продавці вина з великими чорними бурдюками за спиною торують собі шлях у юрмі. Здебільшого вони продають вино Ширазу, солодке, як мед. Вони наливають його в маленькі металеві чаші й сиплють туди трояндові пелюстки. На базарі стоять продавці фруктів і продають різні плоди: стиглі фіґи з пурпурово-синьою м’якоттю і жовті, мов топази, дині, що пахнуть мускусом, наливчаті яблука і грона білого винограду, круглі червоно-золоті помаранчі і довгасті ясно-золоті лимони. Якось я побачила слона. Його хобот був розмальований шафраном і кіновар’ю, а вуха прикриті сіткою з червоного шовку. Він став біля одного шатра і почав їсти помаранчі, а купець лише сміявся. Ти й уявити не можеш, які там дивні люди. З радощів вони йдуть до торговців птахами, купують пташину в клітці і випускають на волю, щоб радість була ще дужчою; а коли в них горе, шмагають себе колючими гілками, аби їхня печаль не вщухала.
Якось увечері я побачила негрів, що несли через базар важкий паланкін. Він був зроблений з позолоченого бамбуку, а держаки були лаковані, прикрашені мідними павичами. На вікнах висіли муслінові завіси, розшиті крильцями жуків і крихітними перлинами, і раптом з-за них визирнула бліда черкеска і всміхнулась до мене. Я пішла слідом, і негри, спохмурнівши, прискорили кроки. Але я не зважала на те. Мене охопила цікавість.
Нарешті вони зупинилися перед прямокутним білим будинком. Там не було вікон — лише невеликі двері, наче в склепі. Слуги опустили паланкін і тричі постукали у двері мідним молотком. Вірменин у каптані із зеленої шкіри побачив їх крізь ґратчасте віконце дверей і відчинив їм, постелив на землі килима, і жінка вийшла. На порозі будинку вона озирнулася і знову всміхнулась до мене. Я ніколи не бачила такого блідого обличчя.
Коли зійшов місяць, я знов прийшла на те місце, але будинку там уже не було. І, побачивши це, я зрозуміла, хто була та жінка і чому вона мені посміхалася.
Якби ти міг усе це побачити! На святі Нового місяця молодий Володар покинув свій палац і рушив до мечеті молитися. Його борода й волосся були пофарбовані пелюстками троянди, а щоки напудрені тонким золотим пилком. Його ступні та долоні були жовті від шафрану.
На світанку він покинув палац у срібних шатах, а надвечір повернувся весь у золоті. Люди падали перед ним долу і не сміли дивитись на нього, але я вчинила не так. Я стояла біля ятки продавця фініків і чекала. Побачивши мене, Володар звів свої фарбовані брови і зупинився. Я стояла спокійно і не виказала йому пошани. Люди дивувалися моїй зухвалості й радили мені тікати з міста. Я не зважила на їхні поради, а пішла до торговців, що продають дивних божків, і сіла з ними поруч; їх усі зневажають за таке ремесло. Коли я розповіла їм про те, що вчинила, кожний подарував мені одного божка і слізно благав мене піти.