— Нащо ти звеліла мені набити дитину? Це лихий вчинок!
— Будь спокійний, — відповіла Душа, — будь спокійний.
Надвечір третього дня вони знов підійшли до міста, і молодий Рибак спитав:
— Чи в цьому місті танцює та, про кого ти розповідала?
— Може, і в цьому, — відповіла Душа. — Тож увійдімо до нього.
І вони увійшли до міста і почали блукати вулицями, та ніде молодий Рибак не знаходив ні річки, ні корчми над нею. Жителі міста з цікавістю позирали на нього, і йому стало страшно, і він сказав своїй Душі:
— Ходімо звідси, бо та білонога дівчина танцює не тут.
Але Душа відповіла йому:
— Ні, лишимося в місті, бо ніч темна і на дорозі будуть розбійники.
Він сів спочити на ярмарковій площі, і трохи згодом осторонь пройшов купець у татарському плащі з відлогою, а в руці він тримав ліхтар з бичачого рогу, почеплений на довгу тростину.
І сказав йому купець:
— Чого ти сидиш тут на площі? Ти ж бачиш: усі крамниці зачинені й мішки з крамом зав’язані.
Молодий Рибак відповів:
— Я не можу знайти притулку в цьому місті і не маю рідні, що прихистила б мене.
— Хіба всі ми не рідні браття? — мовив купець. — Хіба не один Господь створив нас? Ходімо зі мною, в мене є кімната для гостей.
Молодий Рибак підвівся і пішов за купцем до його оселі. І коли він пройшов через гранатовий сад до будинку, купець приніс йому мідну чашу з рожевою водою, щоб він міг омити руки, і стиглих динь, щоб він вгамував спрагу, і поставив перед ним таріль з рисом та кусень смаженої телятини.
А після вечері купець взяв його за руку, відвів до гостини і побажав йому доброго сну. І молодий Рибак подякував йому, поцілував перстень на його руці і ліг на килим з фарбованої козячої вовни. І укрившись ковдрою з чорної овечої вовни, він міцно заснув.
А за три години до світанку, коли було ще темно, Душа розбудила його і сказала:
— Встань і піди до кімнати, де спить купець, убий його і візьми його золото, бо воно нам знадобиться.
І молодий Рибак встав і тихцем прослизнув до спальні купця, і в ногах у купця лежав кривий меч, а поруч з купцем стояв таріль, і на ньому лежали дев’ять гаманів із золотом. Рибак простяг руку і торкнувся меча, та щойно він це зробив, купець здригнувся, прокинувся і, схопивши меч, закричав:
— Злим ти платиш за добре, а пролиттям крові — за притулок, що я дав тобі?
І Душа сказала молодому Рибакові:
— Вдар його!
І він ударив купця так, що той упав мертвий, і схопив усі дев’ять гаманів золота, і кинувся тікати через гранатовий сад, і звернув лице своє до зірки, що зветься Ранкова Зоря.
І, віддалившись на одну милю від міста, молодий Рибак ударив себе в груди і сказав своїй Душі:
— Нащо ти звеліла мені вбити купця і забрати його золото? Ти злочинна, справді!
— Будь спокійний, — відповіла вона, — будь спокійний.
— Ні, — закричав молодий Рибак, — я не можу бути спокійний, бо мені осоружне все, що ти звеліла мені вдіяти. І ти також мені осоружна, і тому заклинаю тебе, скажи, нащо ти спонукала мене до лихих діянь?
І Душа відповіла йому:
— Коли ти прогнав мене блукати світами, ти не дав мені серця, і я навчилася чинити зло і полюбила його.
— Що ти кажеш?! — закричав молодий Рибак.
— Ти знаєш сам, — відповіла Душа, — ти знаєш це добре. Чи ти забув, що не дав мені серця? Певно, не забув. І тому не дорікай ні собі, ні мені, а будь спокійний, бо немає такої журби, яка б тебе не покинула, і немає радості, яка б не чекала на тебе.
І коли молодий Рибак почув ці слова, він затремтів і мовив:
— Ні, ти справді зла Душа, ти змусила мене забути мою кохану, звабила мене спокусою і повела мене дорогою гріха!
А Душа відповіла йому:
— Ти ж не забув, що, проганяючи мене геть, не дав мені серця? Ходімо ж до іншого міста і звеселімося, бо в нас дев’ять гаманів золота.
Та молодий Рибак жбурнув ці гамани на землю і наступив на них ногою.
— Ні! — закричав він. — Я не хочу з тобою знатися і не піду з тобою нікуди, а прожену тебе, як прогнав колись, бо я не бачив від тебе добра.
І він повернувся спиною до місяця і тим самим малим ножем з руків’ям із зміїної шкіри спробував відрізати біля ніг тінь свого тіла, що була тілом Душі.
Але Душа його не покинула, не скорилася його наказу і мовила:
— Чари, яких навчила тебе Відьма, більш не стануть тобі в пригоді. Я не можу тебе покинути, і ти не можеш прогнати мене геть. Лише раз у житті людина може прогнати свою Душу, але той, хто прийме її знов, лишиться з нею довіку, і в цьому його покара і його винагорода.