І молодий Рибак зблід, стиснув руки і скрикнув:
— Брехлива Відьма не казала мені цього!
— Так, — відповіла Душа, — бо вона віддана Тому, кому вклоняється, і служитиме йому вічно.
І коли молодий Рибак дізнався, що більш ніколи не звільниться від своєї Душі і що ця зла Душа лишиться з ним довіку, він упав долу і гірко заплакав.
І коли вже був день, молодий Рибак встав і сказав своїй Душі:
— Я зв’яжу собі руки, щоб не виконувати твоїх велінь, стулю вуста, щоб не мовити твоїх слів, і повернуся туди, де живе моя кохана. Я повернуся до моря, до маленької затоки, де вона співає свої пісні, покличу її і розповім їй про те зло, що я вчинив, про те зло, до якого ти спонукала мене.
І Душа, спокушаючи його, мовила:
— Хто така твоя кохана, щоб до неї вертатись? У світі є прекрасніші від неї. Є танцівниці з Самарії, що танцюють, мов пташки. Ноги в них пофарбовані хною, а на руках дзвенять мідні дзвоники. Танцюючи, вони сміються, і сміх той дзвінкий, мов голос струмка. Ходімо зі мною, і я покажу їх тобі. Нащо ти картаєш себе за гріхи? Хіба те, що смакує добре, не для того створено, щоб його скуштувати? Хіба є отрута в солодкому трунку? Не журися, і ходімо до іншого міста. Неподалік є містечко, а в ньому тюльпановий сад. Там живуть білі павичі й павичі з синіми грудьми. Коли вони розпускають хвіст на сонці, він сяє, мов золотий диск або ж як диск із слонової кістки. А та, що їх годує, танцює перед ними заради втіхи; інколи вона танцює на руках, а інколи її ноги самі йдуть до танку. Її очі обведені сурмою, а ніздрі — мов ластівчині крила. В одній з її ніздрів перлинна квітка. Вона сміється, танцюючи, і срібні браслети на її ногах дзвенять, мов срібні дзвіночки. Не журися, ходімо зі мною!
Та молодий Рибак не відповів нічого, поклав печать мовчання на свої вуста, міцно зв’язав собі руки і пішов до того місця, звідки прийшов, до маленької затоки, де співала свої пісні його кохана. І Душа весь час спокушала його, та він не відповідав їй і не слухав жодного з її лихих намовлянь, бо велика була сила його любові.
І коли він прийшов на берег моря, він зняв пута зі своїх рук, зняв зі своїх вуст печать мовчання і покликав малу Русалку. Та вона не озвалася на його поклик, хоч він кликав її весь день і благав у неї прощення.
А Душа насміхалася з нього:
— Справді, невелику втіху ти маєш з любові! Ти — наче той, хто під час посухи ллє воду в розбитий глечик. Ти віддаєш те, що маєш, і не отримуєш нічого у віддяку. Краще ходи зі мною, бо я знаю, де лежить Долина Втіхи і що в ній діється.
Та молодий Рибак не відповів Душі нічого. Він збудував собі очеретяну хижку в розщілині скелі і жив там протягом року. І щоранку він кликав свою Русалоньку, і опівдні кликав її знов, і о нічній порі знову промовляв її ім’я. Але вона не виринала з моря йому назустріч, і ніде він не міг знайти її, хоч шукав і в підводних печерах, і в зеленій воді, і в озерах, що лишає припливна хвиля, і у джерелах, що б’ють на дні моря.
І Душа весь час спокушала його злочином і шепотіла йому про страшні діяння. І все ж вона не підкорила його, бо така велика була сила його любові.
І коли минув рік, Душа подумала: «Я спокушала мого хазяїна злом, та його любов сильніша від мене. Тепер я спокушатиму його добром, і, може, він піде зі мною».
І вона сказала молодому Рибаку:
— Я говорила тобі про радощі світу цього, і ти не звернув слух свій до мене. Нині дозволь розповісти тобі про печаль цього світу, і, може, ти почуєш мене. Бо насправді печаль владарює над світом, і ніхто не вільний від неї. Багато є таких, що не мають одежі, і багато тих, що сидять без хліба. Є вдови, вдягнені в пурпур, і є вдягнені в лахміття. На болотах живуть прокажені й ненавидять одне одного. Жебраки блукають битим шляхом, і їхні торбини порожні. Голод гуляє по вулицях міста, і Чума сидить біля міської брами. Ходімо ж, покладемо край цим нещастям. Нащо тобі лишатися тут і кликати свою кохану? Ти ж бачиш, вона не приходить на твій поклик. І що таке любов, щоб платити за неї таку ціну?
Та молодий Рибак не відповів нічого, бо велика була сила його любові. І щоранку він кликав Русалоньку, і опівдні кликав її знов, і о нічній порі він промовляв її ім’я. Але вона не виринала з моря йому назустріч, і ніде не міг він знайти її, хоч шукав у підводних потоках, і в долинах, над якими шумують хвилі, і в морі, що вночі стає пурпуровим, і в морі, що сіріє на світанку.
Минув другий рік, і Душа озвалася до Рибака вночі, коли він сидів у своїй очеретяній хижці, і сказала йому:
— Слухай! Я спокушала тебе і злом, і добром, але твоя любов сильніша від мене. І віднині я не спокушатиму тебе, та благаю — дозволь мені увійти до твого серця, щоб я знов могла стати з тобою одним цілим.