— Ні, краще продамо цього покидька в рабство, — сміючись, мовив командир стражників. — Багато за нього не отримаєш, та на пляшку доброго вина якраз вистачить.
У цю мить біля них проходив якийсь страховидний старий.
— Я купую його за таку ціну! — закричав старий і, кинувши їм гроші, схопив Хлопчика-Зірку за руку й потягнув за собою.
Після довгих блукань вулицями міста вони опинилися перед низькою хвірткою в стіні, яку затуляло велике гранатове дерево. Старий торкнувся хвіртки різьбленим перснем з яшми, і вона розчинилася. П’ять мідних сходинок збігали до саду, де росли чорні маки і стояли зелені глеки з обпаленої глини. Старий витяг із своєї чалми шовкову стрічку, зав’язав нею очі Хлопчика-Зірки і штурханами погнав його поперед себе. Коли хлопчикові зняли пов’язку з очей, він побачив, що довкола темне підземелля, ледь освітлене чадними смолоскипами.
Старий поклав перед ним на стільницю шматок зацвілого хліба і сказав:
— Їж.
І, поставивши перед ним кухоль гнилої води, сказав:
— Пий.
А коли Хлопчик-Зірка поїв і попив, старий пішов від нього і замкнув двері ззовні залізним ланцюгом.
Уранці старий — насправді він був наймогутнішим з лівійських чарівників, а чаклувати навчився у великого мага, що жив у склепі на березі Нілу, — спустився в підземелля до хлопчика і сказав йому:
— У лісі, що неподалік від цього міста невірних, заховані три золоті злитки — з білого, жовтого та червоного золота. Сьогодні ти принесеш мені білий злиток, а коли не принесеш, я дам тобі сто батогів. Іди, не барися. На заході сонця я чекатиму тебе біля садової хвіртки. І добре шукай білий злиток, бо коли не знайдеш, то пошкодуєш! Ти мій раб, і я сплатив за тебе ціну пляшки доброго вина.
Старий знову зав’язав хлопчикові очі шовковою хусткою, вивів його з підземелля, провів через сад з чорними маками і, піднявшись по мідних східцях, відчинив хвіртку яшмовим перснем і виштовхнув хлопчика на вулицю.
Хлопчик-Зірка вийшов з міста і рушив до лісу, як наказав йому злий чаклун.
Здалеку цей ліс здавався дуже гарним, бо звідти долинав пташиний спів і солодкий запах квітів, і Хлопчик-Зірка радо ступив до нього. Та вся лісова краса раптом зникла, бо куди б він не йшов, до нього звідусіль тяглися колючі гілки глоду й терну, кропива жалила босі ноги, а осот колов його своїми гострими шипами. Хлопчик був у відчаї. Він так і не зміг знайти золотий злиток, про який казав чаклун, — хоч шукав його весь день, з ранку до полудня, з полудня до вечора. А надвечір він пішов назад, гірко плачучи, бо знав, яка доля чекає на нього.
Та вже вийшовши на узлісся, хлопчик почув у хащі жалісний крик болю. Він вмить забув своє горе, кинувся на поклик і побачив малого Зайця, що втрапив у мисливський капкан.
— Сам я у рабстві, то хоч тобі подарую свободу, — сказав Хлопчик-Зірка і звільнив бідолашне звірятко.
— Ти дав мені свободу, а чим я можу тобі віддячити? — спитав Заєць.
— Я шукав білий золотий злиток, та не знайшов, — мовив хлопчик, — і тепер хазяїн поб’є мене.
— Ходімо зі мною! — відповів Заєць. — Я знаю, де лежить цей злиток і нащо він там захований.
Хлопчик-Зірка пішов за ним і — диво дивне! — у розщілині старого дуба побачив злиток білого золота, який так довго шукав. Він страшенно зрадів, і мерщій схопив знахідку, і сказав Зайчику:
— За мою послугу ти віддячив сто з оком, за мою доброту відплатив устократ!
— Пусте, — мовив Заєць, — я просто повівся з тобою так, як ти зі мною.
І Заєць поскакав геть, а Хлопчик-Зірка пішов по дорозі до міста.
А біля міської брами сидів прокажений. Лице його було закрите ковпаком із сірого полотна, і червоні очі світилися у вузьких прорізах, мов розпечені жарини. Побачивши Хлопчика-Зірку, він задзвонив у дзвоник, який прокажені мусять носити з собою, простягнув хлопчикові свою дерев’яну жебрацьку миску і мовив:
— Подай мені на хліб, бо я вмираю з голоду. Мене вигнали з міста, і ніхто мене не пожаліє!
— Пробач, — відповів Хлопчик-Зірка, — та в мене є тільки оцей золотий злиток, що я мушу віддати хазяїнові. А коли я цього не зроблю, він поб’є мене батогами, бо я його раб.
Але прокажений слізно благав і молив його доти, поки хлопчик не зглянувся на нього і не віддав йому золотий злиток.
І коли Хлопчик-Зірка прийшов до будинку чаклуна, той відчинив йому хвіртку і, впустивши його в сад, спитав: