— Ти приніс золотий злиток?
— Ні, — відповів хлопчик, — у мене його немає.
І старий розлютився і жорстоко побив хлопця, а тоді поставив перед ним порожню миску і мовив:
— Їж.
І поставив порожню чашку і сказав:
— Пий.
А потім вкинув хлопчика до підземелля і замкнув за ним двері.
Уранці старий чаклун знову прийшов до Хлопчика-Зірки і сказав йому:
— Якщо сьогодні ти не принесеш мені злиток жовтого золота, ти будеш моїм рабом довіку і я дам тобі триста батогів.
І хлопчик знов пішов до лісу, і весь день він шукав злиток жовтого золота, та ніде не міг його знайти. А коли звечоріло, він сів і заплакав, і тут до нього підбіг малий Заєць, якого він учора звільнив з пастки.
— Чого ти плачеш? — спитав Заєць. — І що ти шукав у лісі?
— Я шукав жовтий золотий злиток, — відповів Хлопчик-Зірка. — І коли я його не знайду, хазяїн поб’є мене і лишить у рабстві назавжди!
— Ходи зі мною, — сказав Заєць і, хутко побігши вперед, привів хлопця до маленького ставка. А на дні ставка лежав золотий злиток.
— Не знаю, як тобі й дякувати, — мовив Хлопчик-Зірка. — Уже вдруге ти рятуєш мене з біди!
— Але ж ти пожалів мене перший, — відповів Заєць і швидко пострибав геть.
Хлопчик-Зірка дістав золотий злиток з води, поклав його у свою торбину і мерщій побіг до міста. Але прокажений, що сидів біля воріт, побачив його ще здалеку, кинувся назустріч, упав перед ним на коліна і закричав:
— Дай мені хоча б мідяка, бо я вмираю з голоду!
— У мене є лише один золотий злиток, — сказав Хлопчик-Зірка, — і коли я не віддам цей злиток хазяїну, він поб’є мене і лишить у рабстві назавжди.
Але прокажений так слізно благав хлопчика, що зрештою він пожалів нещасного і віддав йому золотий злиток.
І коли Хлопчик-Зірка прийшов до будинку чаклуна, той відчинив йому хвіртку і, втягнувши його до саду, спитав:
— Ти приніс мені жовтий злиток?
— Ні, — відповів хлопчик, — у мене його немає.
І старий знову побив його, а тоді закував у кайдани і кинув у підземелля.
А вранці чаклун прийшов до хлопця і сказав йому так:
— Якщо ти принесеш мені червоний золотий злиток, я відпущу тебе на волю. А якщо ні, я тебе вб’ю.
І Хлопчик-Зірка знову пішов до лісу, і весь день він шукав червоний золотий злиток, та ніде не міг його знайти. А ввечері він сів і гірко заплакав, і знову до нього прибіг малий Заєць.
— Золотий злиток лежить у печері, що за твоєю спиною, — сказав Заєць. — Тож не плач, тобі є чого радіти!
— Як я зможу тобі віддячити? — скрикнув хлопчик. — Уже втретє ти рятуєш мене з біди!
— Нема за що! Ти пожалів мене перший, — відповів Заєць і швидко поскакав геть.
А Хлопчик-Зірка увійшов до печери і в найдальшому кутку знайшов золотий злиток. Він поклав свою знахідку в торбину і поспішив до міста. Але прокажений, побачивши, як він іде, заступив йому дорогу і закричав:
— Дай мені своє золото, або я помру!
І хлопчик знову пожалів знедоленого.
— Мабуть, тобі воно потрібне більше, — мовив він. — Ось, візьми.
І серце його стислося від розпачу, бо він знав, яка лиха доля чекає на нього.
Та що за диво? Коли він увійшов до міста, стражники віддали йому честь і закричали:
— Який він прекрасний, наш юний володар!
А люди, побачивши його, юрмою бігли слідом і кричали:
— Наш Принц найкрасивіший у світі!
Хлопчик-Зірка заплакав і мовив собі:
— Ясна річ, вони сміються з мене! Їм смішно, що я такий потворний.
Та людська юрма потягла його за собою, і врешті-решт він опинився на головній площі міста, де стояв королівський палац.
Двері палацу розчинилися, і Єпископ з усім почтом вийшов йому назустріч, і, шанобливо схилившись перед Хлопчиком-Зіркою, вони мовили:
— Ти наш володар, і ми чекаємо тебе вже багато років. Ти син нашого Короля.
— Я не син короля, я син одної бідної жінки, — відповів Хлопчик-Зірка. — І чому ви кажете, що я гарний, адже я знаю, що на мене бридко дивитись!
Тоді командир стражників, у латах, прикрашених золотими квітками, і з крилатим левом на шоломі, підняв свій щит і спитав:
— Хіба ж мій повелитель не прекрасний?
І Зоряний Хлопчик поглянув на своє відображення у щиті. О радість! Його лице стало таким гарним, як колись. Але в своїх очах він побачив новий вираз, якого не було раніше.
А Єпископ, і почет, і всі знатні лицарі стали перед ним на коліна, і Єпископ заговорив до нього:
— Давнє пророцтво віщує, що в цей день до міста увійде наш володар. Візьми цю корону і скіпетр і будь нашим Королем, справедливим і милостивим.