— Я негідний цього, — відповів хлопчик. — Я відрікся від рідної матері, і не буде мені спокою, поки я не знайду її та не вимолю в неї прощення. Відпустіть мене, і я знов піду блукати світом. А тут я не лишуся, хоч і принесете мені корону та скіпетр!
З цими словами він озирнувся на вулицю, що вела до міських воріт. А там, серед людей, яких стражники тіснили до стін, стояла вона — бідна жінка, що була його матір’ю!
І з шаленим криком радості він кинувся до неї, і впав перед нею долу, і цілував її зранені ноги. Сльозами омив він її рани, і, похиливши голову, плакав так, наче в нього рвалося серце, і говорив до неї:
— Мамо, я зневажив тебе в час гордині. Прости ж мене в час мого приниження! Мамо, ти бачила від мене тільки ненависть, та подаруй мені свою любов. Я зрікся тебе, мамо. Прийми своє дитя!
Але жінка не зронила ані слова.
Тоді хлопчик простягнув руки і обняв укриті виразками ноги прокаженого, що стояв поруч.
— Тричі я пожалів тебе. Попроси мою матір, хай мовить до мене хоч слово!
Але прокажений мовчав також.
І Хлопчик-Зірка, знову заплакавши, мовив:
— Мамо, такої муки я не можу знести! Скажи, що ти мене прощаєш, і я повернуся до лісу.
Тоді жінка поклала руку йому на голову і сказала:
— Встань!
— Встань! — сказав прокажений і поклав свою руку поряд.
Хлопчик-Зірка підвівся і позирнув на них. Що ж він побачив? Перед ним стояли Король і Королева!
— Той, кого ти пожалів, — твій батько, — сказала Королева.
— Та, чиї ноги ти омив своїми сльозами, — твоя мати, — сказав Король.
І вони обняли хлопчика, і поцілували його, і повели до палацу, і вдягли його у королівське вбрання, і поклали корону йому на голову, і дали йому в руку скіпетр. І Хлопчик-Зірка став володарем міста, що стоїть над річкою, і правив він справедливо та милостиво. Злого чаклуна він прогнав геть, Дроворубу та його жінці послав багаті дарунки, а їхнім дітям дав дворянське звання. І нікому не дозволяв він кривдити звірів і птахів, а навчав усіх любові, доброти й милосердя. Голодному він дав хліб і бідному — одяг, і в його краю панували мир та злагода.
Але правити йому довелося недовго — надто тяжко він страждав, надто гіркі були його випробування. Через три роки він помер. А той, хто сів на престол після нього, був жорстоким.