«Переламати гілку! Переламати гілку! Чи готовий ти?» — розібрала Канре у вирі голосів. Химерне гасло то тонуло в криках, то знову злітало десь надривною нотою.
Проте маестра смикнула штори, й за кілька секунд натовп залишився позаду, а безпека екіпажа і стукіт коліс швидко відмежували гомін з вулиці.
— Є люди, яких ніщо не вчить, — мовила чаротвориця, рвучко ховаючи артефакт у кишеню довгополого пальта.
— Вам відомо, хто це? — спитала Канре, затамувавши подих.
В Івеліні протести зазвичай закінчувалися дуже зле для учасників, тому зійшли нанівець.
— Нижчі, котрим життя обридло, — різко відказала маестра. — Збіговиська, що розбалакують про зміни ладу. Збираються й волають, що хочуть «переламати гілку».
— Що з ними буде?
— Те, чого вони й прагнуть, — жорстка посмішка викривила губи герцогині. — Зміни! Кого спіймають — ув’язнять або звільнять з роботи. Можливо, показово стратять одного-двох. Нікому не хочеться напередодні свят псувати настрій масовою екзекуцією.
— Але ж вони нічого не зробили.
— Тобто, дівчино?
— Вони тільки сиплють словами. Насправді ж нічого не можна зробити з гілками?
— Ну звісно, — хмикнула герцогиня. — Гілка — вершина чаротворчих здобутків. Ти подивися на себе, Канро, подивися: скоцюбилася вся, забилася в куток і глипаєш, мовби чекаючи удару чи ляпаса. Я не буду тобі пояснювати, яка між нами різниця. Просто подивись у дзеркало. Ніхто не може переламати гілку. Бо не в гілці суть.
Розділ 4. Баночка на вагу смерті
Шановний Гвеннане!
Ми були раді дізнатися, що ваші дослідження рухаються з помітним поступом.
Наближені до нашого вельмишановного правителя спрямовують його думки в потрібному напрямку. Слабкість Алессанта Археса стане нашою рушійною силою, як і його непогамовне бажання піти проти законів цього світу.
Попри те, що чаром чи зіллям, яке повертає плин часу для тіла людського, не володіє жоден чаротворець або ж алхімік, Іскристий король пожадливо приймає оповіді про порошок із такими властивостями.
Поки ви завершите дослідження і зберете вдосталь доказів того, що гілку можна зламати, погляд Алессанта Археса буде спрямований на південь Франу.
Мої шанування. Фердинанд Мільт
Жаррак не знав Фердинанда Мільта. І не знав, наскільки відчайдушним мав бути страх лірського правителя, щоб він увірував у силу, здатну спинити старість. Юнак, хоч і не забував про витривалість чаротворських тіл, не мав ілюзій щодо того, що неміч і вік раніше чи пізніше змусять і його відпустити артефакт, приділяти більше часу відпочинку та вживати цілительські мішанки. Немає рятунку від років і болю. І від смерті немає.
Як і немає — на позір — зв’язку між вигаданим зіллям і франським півднем, куди невідомий Мільт прагнув спрямувати погляд свого правителя. Отже, там мало ховатися щось інше.
Листи лежали на столі, розкладені за датами відправлення. Жаррак пробіг по них поглядом, укотре чіпляючись за завитки та шпичаки чужих почерків.
Переїзд таки дав свої плоди: оскільки алхіміки Вінну вели справи з південцями, а не конфліктували з ними, як Фран, чаротворцеві вдалося дізнатися більше про тих, з ким листувався Гвеннан Альвіанні, і не збурити надмірного інтересу.
Відправники, котрі не приховували своїх імен, виявилися різноманітними: кілька навіть служили при дворі Іскристого короля. Один із невідомих, маестр Е, розпитував про «іншу властивість», котра мала проявитися взимку. То була скабка, яку Жаррак відчував постійно. Бо поки зима в розпалі, він мусив поспішити і розгадати таємницю.
Список імен віннських соратників Ліру лежав поруч — Жаррак виписав їх окремо. Він вирішив скористатися балом Зимової Фортуни, щоби придивитися до них: велике свято збирало всіх вельмож.
А щоденник Астафеля Альвіанні знову ставив попереду стіну. Алхімік виявився химерно везучим батьком пані Ілонни з Лалаки. Це він отримав артефакт Мерселлі в «чесній дуелі». Що чесною вона не була, юнак підозрював давно, але щоденник нарешті це підтвердив: Астафелеві вистачило нахабності записати туди, як напередодні він обпоїв гостя Мерселлі зіллям, котре «чи дасть велику перемогу, чи принесе певну смерть».
Воно принесло перемогу — Жаррак уже знав про це. Але сторінку, на якій, коли вірити попередній, був написаний рецепт приготування зілля, вирвали зі щоденника. А далі вже Астафель замальовував якісь квітки й підписував нерозбірливими замітками.