За цю прямолінійність Жаррак любив алхіміка. Як і за вміння бачити найскладнішу суміш наскрізь — так, мовби вона розкладена перед ним на інгредієнти з інструкцією до приготування. Попри рідкісний талант, який міг би гарантувати йому неабиякий статус, Ґрехам давно покинув службу на короля і тримався на віддалі від верхівки Вінну, бо куди більше любив експерименти і свої суміші, ніж блиск Дому правління.
От і зараз алхімік зустрів гостя у своєму робочому кабінеті, роздивляючись крізь лупу темно-брунатні розсипи в керамічній баночці-наперстку. Крізь затягнуті штори жоден промінь не міг просочитися до кімнати: деякі порошки сонця не любили, а в кабінеті алхіміка під стінами стояло безліч шаф і тумб, заставлених банками й колбами з темного скла. На робочому столі маестра Ґрехама горіли свічники, рясно вкриті топленим воском, — видно, він працював ще від самого ранку.
— Воно з Лалаки, — відповів Жаррак, вмощуючись у глибокому кріслі навпроти столу. — Але інгредієнти можуть і лірськими бути, достеменно не знаю.
— Лірські інгредієнти для франського порошку? — Алхімік хмикнув, роздивляючись закритий уже наперсток. — Знову неспокій у прикордонні дається чути?
— Не те слово. — Жаррак знічев’я взяв зі столу дрібну баночку і придивився до бирки на ній. — У вас є цанія? — Він звів брови. — Жуанська?
— О так, розкішна смерть. — Маестр вихопив зілля, підніс його близько до очей і теж роздивився бирку. — Одна з причин, чому я пішов з посади архалхіміка: ніхто не дасть спокійно проводити досліди з цанією! Її привіз мені старий друг. Давно, ще до страти Гіркого Герцога. За зілля з Центрального Жуану тоді можна було отримати пів маєтку на Рінгу чи Грабені. Але я спускаю її обережно, невеликими порціями, бо коли спадкоємицю Рессів отруїли, вийшов королівський едикт із забороною — то вам не цяцька. Можна й голови позбутись… Ну а в оцій баночці я тримаю інші цінності. Хай напис тебе не здурить.
— Не плутаєтеся через бирки?
— Ні-і. Мене у власному домі не заплутати. А когось іншого — залюбки. Люди надто вірять у написане. Воно збиває їх з пантелику. Якщо комусь забагнеться викрасти в мене цанію, він візьме цю крихітку й розчарується гірко. Бачиш, на дні. — Алхімік обернув баночку іншим боком і вказав на вишкрябану там літеру. — Осьо моя позначка… Якщо ж хтось прийде по твоє зілля, маестре Престе, друже мій, то він може перевернути весь цей дім, але не натрапить на бажане. Його я теж пересипав у наперсток від дешевої сріблянки.
— Гарна ідея. Уявляю розчарування того, хто, забажавши допастися до безцінної цанії, знайде в баночці легке снодійне чи фіалову пелену.
— А так і буде, — посміхнувся Ґрехам. — Бо ж нема дурних відкрити труйку, щоб упевнитися, що то саме вона. Бо один вдих…
— І йдеш до святих! — закінчив Жаррак, котрому в дитинстві доводилося завчати багато властивостей порошків отакими примовками. — Що ж, не заздрю я грабіжникам, які посягнуть на ваше. Втім, до справи. Ви вже розібрали мою мішанку?
— Цікава суміш, скажу тобі. — Маестр Ґрехам відклав лупу та обережно накрив баночку-наперсток відкидним ковпачком.
Жаррак прослідкував, як крихітна ємність із «цанією» зникає в одній з таємних шухляд у робочому столі алхіміка. Тоді той шарпнув штори в боки — кімнату залило світло, змушуючи чаротворця примружитись.
— Суміш цікава, але неоднозначна. Наче була одна, а потім хтось вирішив до неї додати щось нове… Непевна, нестабільна річ. Якби мені таку показали без примітки, що вона здатна на серйозний вплив, то я б одразу сказав, що це забавка алхіміка-самоука. І то не найкращого.
— Попри це вона впливає на сили чаротворців.
— О так! — Маестр Ґрехам виставив вказівний палець угору. — Самоукова це робота чи ні, та вона працює. І працює часом непередбачувано — бо нема балансу, нема.
— Як щодо міттги?
— Теж погана, незбалансована зараза.
— Ґрехаме, ви розумієте, що я хочу знати.
— Я знайшов усе, — посерйознішав алхімік і сперся обома руками на стільницю. — Один інгредієнт — не знаю. Думав, що десь прорахувався, передивився все наново. Але є тут щось, чого мені раніше не траплялося бачити. У Вінні такого зілля не знайдеш. Одна надія — на Фран чи Лір. З одного боку, добре — цю суміш у нас не приготують, з іншого, зле — якщо то якась квітка, котра росте тільки під одним кущем у Симеоні та ще й квітне раз на три роки, то навряд чи ми її завиграшки знайдемо.
— Тоді потрібно дізнатися про всі варіанти, що згодяться для такого зілля й ростуть саме на півдні… Якщо цей інгредієнт не прислали звідкись іще. Я принесу вам щоденник — там автор якісь квіти малював, може, згодиться. Як іще нам звузити коло пошуків?