— Маестре Престе, — озвався голос позаду, — ви проявляєте надто багато інтересу до чужих справ. Вам наполегливо радять триматися осторонь від квітки.
Хвиля атаки прийшла настільки нізвідки, що вибила в Жаррака землю з-під ніг. Він випустив артефакт, але вхопив його на льоту і вдарив ребром долоні.
Нічого не сталося.
Один із двох нападників позаду вгаратав його в голову так, що ноги підігнулись і в очах замерехтіло, як під час феєрверку.
Жаррак спробував удруге пробудити артефакт. Той не послухався.
Чаротворець гарячково старався усвідомити: у чому помилка? Чому рідна зброя не кориться?
Відповідь прийшла після третього удару незнайомців і пекучого болю всередині. Крайку сегментів ціпка оточував ледь помітний у сутінках сіро-синій оплавлений порошок.
Жаррак ледь не застогнав: сам дав підказку! Сам сказав, який чар захищає його зброю, — й алхіміки використали той порошок, який вступить у реакцію та заблокує артефакт.
Він не встиг висварити себе за те, що не перевірив усе одразу ж. Удари сипалися: нападники помітили, що він беззбройний, тому не гребували тим, аби просто бити ногами у важких чоботях. Після вбивства чаром завжди є місце для скандалу й розслідування. Але що таке просто пожежа? Ще й у домі алхіміка, знаного схильністю до експериментів… І що таке загибель одного немісцевого маестра від побиття в парку? Хтозна, на кого він наткнувся, — п’яниць чи дебоширів ніхто не рахує.
Жаррак обламав нігті, силкуючись здерти оплавлений шар порошку, проте той надто затвердів. Врешті він впустив зброю і спробував закрити голову руками: на потилиці під пальцями розтікалося липке криваве місиво.
У голові було напрочуд порожньо. Затулити голову. Дихати.
Усі думки втекли кудись без сліду.
Залишилися два спалахи.
Затулити голову. Дихати. Дихати. Ди…
Окрик, розгніваний і владний, просочився крізь закладені вуха. Удари стихли. Шипіння ввірвалося в голову — спершу дуже гучне. Потім Жаррак зрозумів, що це закипає сніг, торкнутий спалахом чару.
Поки він силкувався підвестися й не зомліти, нападники один за одним, мов ганчір’яні ляльки, сіпнулися й повалились. Чар тріпотів довкола, розтинаючи повітря, і хльоскав без жалю.
— Господи, ви подивіться, які розумники! — хрипкуватий голос герцогині Генріени стьогнув незгірш, ніж заклинання.
Вона змахнула артефактом і вперіщила срібним плетивом одного з нападників, який намагався підвестися.
— Лежи, голубе, — проскрипіла чаротвориця, пробираючись між кущами; пишна тепла спідниця й довгий жакет заважали їй, зачіпаючись за голі гілочки. — Лежи.
Вона облизала потріскані губи й зашепотіла слова чару під носа так, мовби лаяла про себе нездалу кухарку. Плетиво зірвалося з артефакта — спалах минув Жаррака і зацідив по руці іншого нападника. Той зашипів, впускаючи ніж. Кров умить залила його долоню та порснула на сніг.
Маестра приклала два пальці до артефакта й видихнула щось, ледь не торкаючись його губами.
Сніг довкола неї розтанув весь, темно-синій поділ сукні й поли жакета розлетілися, мовби заклинання набухало довкола. Коли воно звільнилося, незнайомці в каптурах застогнали й заметались у болоті і талому снігу, як черви після дощу.
— Ноги пообриваю, — процідила крізь зуби маестра Генріена, насуваючись на них. — Руки пообриваю… А моєї дитини ви не матимете. — Вона присіла на одне коліно біля Жаррака. — Ну, гарно ти поїхав, так?
— Я вбила б їх, Гайраку, вчора, якби не… — Маестра Генріена шарпнула штори в боки, впускаючи до кімнати світло. — І я вб’ю їх. Тому ліпше тобі розповісти, хто це такі.
Жаррак прикрив очі рукою: світло било надміру яскраво, віддзеркалюючись у кристалах снігу, котрі знову заполонили все довкола після нічної хуртовини.
Маестра сіла при вікні. Її волосся, схоплене, як завше, у дві коси над чолом, підсвічувалося сонцем, і неслухняні волоски витворювали німб.
— Говори зі мною, — наказала герцогиня, не дивлячись на сина, й гнівно зчепила руки на грудях.
Жаррак бачив: вона гнівається, ще з учора. Через те, що дала нападникам утекти: їм на поміч прийшло надто просте і явне рішення — спалах дурманного порошку, використання котрого в пристойному товаристві вважалося за поганий тон. Але кому б там учора йшлося про поганий тон — йшлося про виживання і тільки. Жаррак, хоч йому й туманилося в голові, добре пригадував, як матір кидалася чаром в усіх трьох нападників не розбираючи, знавісніла від злості.