— Чи ми чекатимемо і маестра Преста? — спитала Канре рівним тоном.
— Ні, мій племінник зліг із застудою. Сьогодні він не приєднається до товариства.
Коли після прогулянки вони їхали додому, Канре останньою сідала в екіпаж. Дверцята, які поспішав зачинити Гіллан, вдарили її по пальцях до потемніння в очах. Дівчина відсмикнулася і ледь стримала зойк.
Маестра кинула погляд на руку, затягнуту в бежеву рукавицю, тоді на племінника, котрий уже відвернувся до вікна.
— Не створюй проблем, Канре, — наказала пані Альвіанні, й на тому все.
Жаррак не спустився до вечері, а панія й не думала ділитися з помічницею новинами про здоров’я племінника. На кухні знизували плечима: лежить у постелі, трохи кахикає, але не скаржиться. Врешті бажання побачити маестра перемогло — і Канре з настанням ночі зазирнула до нього.
Чаротворець сидів у ліжку й читав. Недопалок свічки будив у кімнаті тіні, тремкі й непевні, як і все суще після півночі.
— Як ти? — Канре замкнула двері — ключ стримів у замку — і обережно підійшла до високого ліжка, затягнутого темно-вишневим балдахіном.
— Усе добре, — Жаррак підбадьорливо усміхнувся. — Гарячка минулась, а біль у скронях я здатен пережити. Тим більше, пані Манно потурбувалась, щоб дівчата з кухні частували мене чаєм із медом і гарячим бульйоном увесь день… — Юнак закрив книгу та відклав її вбік, на подушку, а тоді поплескав по ковдрі поруч себе: — Канре, то ти привітаєшся зі мною? Чи хворі маестри недостойні твоєї уваги?
Дівчина швидко зняла взуття й залізла на ліжко. Вона сперлась на поранену руку і мимоволі скривилася.
— Що сталося тепер? — спохмурнів Жаррак і непомильно побачив здерту шкіру та синці на пальцях.
— Двері екіпажа. Невдало зачинилися. — Вона спробувала сховати руку в складках сукні, але хлопець перехопив її.
— А вчора пролився гарячий чай?
— Так.
— А перед тим ти впала.
— Жарраку, життя служки — це потік щоденних катастроф. — Дівчина спробувала звести все до жарту, але її не залишало відчуття, що з моменту, як вона почала відкрито дивитися в ці очі, вони теж здобули владу зазирати всередину неї.
— Я придивлюся до цього потоку катастроф. Від завтра, коли знову буду на ногах. А поки — давай зцілю.
Наступного ранку юнак спустився до великої зали, куди тітонька наказала подати сніданок, саме в ту мить, коли маестр Гіллан впустив на паркет чашку з кавою. Він зосереджено спостерігав, як Канре збирає уламки. Жаррак спинився на порозі — а Гіллан потягнувся до заварничка з окропом і підніс його до краю столу…
Розділ 6. Виклик і вбивство
— Кузене Гіллане! — Жаррак привітався доброзичливо, та до зали ввірвався стрімкими кроками.
У його правій руці опинився ціпок. Сегменти клацали, вибудовуючи чорну лінію.
Раз — він притиснув Гілланову руку до столу.
Два — Жаррак опинився між кузеном та служкою і відсунув заварник на середину столу.
— З гарячими напоями в цьому домі поводяться обережно, — повідомив він, зиркнувши на гостя. — Не ризикуйте.
— Доброго ранку, кузене, — Гіллан привітався, мовби нічого не сталося. — Радий, що ваше здоров’я вже повернулося повною мірою. Мушу зауважити: у вас тут зовсім не вміють варити порядну каву.
— Ви в себе вдома теж б’єте чашки щоразу, коли напій не влаштовує? Тоді я вважатиму за обов’язок подарувати вам перед від’їздом бодай один чайний сервіз, розписаний альтесштадтськими майстрами.
— У Лалаці давня кавова культура, — відповів чаротворець після паузи. — Тому ваш дарунок мене втішить.
— Чудово. Та прошу вас виявити доброту й розуміння до цього дому, не такого бездоганного. Наша тітонька дуже цінує свій посуд… Канре, щезни звідси.
Дівчина сховала уламки в кишеню на фартусі і пурхнула до дверей.
— Отож ми можемо продовжити. — Жаррак усміхнувся до кузена вже без краплі тепла і присів у крісло навпроти. — Маестре Гіллане, ви на межі зриву, так?
Канре повернулася до великої зали, щойно позбулась уламків чашки. Вона пірнула крізь таємні двері за штору і з полегшенням побачила, що маестри — всі четверо — спокійно бесідують за сніданком. Про інцидент із кавою нагадувала лише пляма на світлому килимі.
— Завтра ми від’їжджаємо, тітонько, — кинув Гвеннан. — Вельми вдячні вам за теплий прийом. Матінка, певне, кликатимуть вас до Лалаки на зимові святки.
— Я й не подумаю кудись із дому вибиратися проти зими, — обірвала його пані Альвіанні. — Ви б бачили, у яке нещастя перетворюється тракт на південь, щойно його торкне негода!