— Як ви посміли привести в мій дім зірваного? — обурювалась пані Альвіанні, спостерігаючи за методичними рухами Жаррака.
Племінник щойно лежав з гарячкою — чи не вона підштовхнула його до такого поривчастого рішення, як дуель? Маестра не сумнівалася: Жарраків батько вбив би їх обох, якби дізнався, що син викликав когось. Та Людо був надто далеко, а його молодший непоміркований, як і матір. Одна гілка, що тут скажеш!
— Запевняю вас, мій брат донедавна жодним чином не виказував ознак проблеми, — наморщив носа Гвеннан.
— І вас зовсім не турбує, що за кілька хвилин він може не виказувати вже й ознак життя? — Юріт була певна, що син Людовіка й Генріени переможе. Навряд чи застуда спинить його — надто велика різниця у майстерності та вродженому таланті.
— Гіллан доволі вправний. До того ж нездужання пана Преста має вплив на його стан. А далі — як розсудить її високість фортуна і святі заступники.
— Ви жорстока людина. Потішатися хворості суперника — ницо.
Проте пані не продовжила гнівну тираду, бо почалося. Жаррак і Гіллан одночасно підвелися і, вклонившись одне одному, розійшлись: один — у бік живоплоту, інший — до пишних трояндових кущів. Гравій шурхотів від кроків.
Канре наблизилась до панії та Гвеннана і спинилась позаду, застібаючи розірвану сукню шпильками.
Повітря наповнив запах горілого. Гравій сипонув увсебіч. Іскри шугонули по камінню, викресані в осерді артефактів, і зійшлися на рівній відстані між суперниками.
Після першого спалаху в Канре запекли очі, але вона не могла відірватися, слідкуючи за Жарраковим рухом. Ось він відступив праворуч, ось його губи заворушилися — шепочуть слова, котрі будять чар. Юнак ударив двома пальцями по ціпку — і незрима хвиля виросла, а тоді шурхнула в бік Гіллана, пригинаючи траву.
Суперник відступив. Хвиля, котра прокотилась повз нього, залишила по землі обпечений слід і тонкий рівчак. Курява заклекотіла вгору й осідала повільно-повільно.
Тут Канре здалось, що нестримна сила рве її вперед і тягне в бік молодого Альвіанні — артефакт у його руці розгорівся гірчично-золотим вогнем і все — повітря й листя, гілки і гравій, розхристане волосся Жаррака — потягнулося в бік суперника.
Прест заточився. Щось глухо вдарило об землю, і сила, котра притягувала все до себе, рвонула в протилежний бік, відштовхуючи.
Жаррак похитнувся і впав на спину. Ударна хвиля затріскотіла крізь кущі й клумби. Канре інстинктивно подалася вперед, але рука маестри виросла перед нею і перепинила шлях.
— Ні кроку, нещастя.
Гіллан змахнув кинджалом. Незримі леза просвистіли в повітрі, з обох боків підрізаючи Жаррака. Той упав вперед і незграбно перекотився через голову. Атака розітнула пишний рукав сорочки аж до плеча. Маестр шурхнув ціпком по землі, черкнувши Гілланове коліно — клац! — і суперник вхопився за ногу.
З-під його пальців по білій штанині збігала кров. Альвіанні загарчав. Поранене коліно під вагою тіла перестало тримати і вдавилось у гравій. Жарракові губи далі ворушилися. Ціпок злетів угору — чаротворець описав коло над головою, і вихор срібних ниток на мить спалахнув, а тоді впав на Гіллана.
Але той легко ухилився. Вивернув кинджал і ввігнав у Жарракову правицю. Цвиркнула кров — із безлічі дрібних ран, мовби хтось натицяв усю його руку шипами і вирвав їх в один момент.
Лівою рукою Жаррак затискав рани, але їх було надто багато. Понівечена правиця сіпалась, ніби її трусив хтось невидимий.
Канре зціпила зуби: чар, що недавно здавався величним та неймовірним, обернувся запахом паленого, кров’ю, стогонами та намаганням двох юнаків пошматувати тіла один одного.
Альвіанні пошкутильгав за кинджалом, який вирвав із руки суперника та випустив, бо і сам здригався. Прест тим часом угамував дрижаки, опустився на коліна і натужно крутнув один із сегментів ціпка.
Гіллан підійшов до нього зі спини, вже вишіптуючи чар. Враз щит півколом розгорнувся навколо Жаррака і відштовхнув чужі срібні нитки. Ізсередини ціпка повалив чорний дим. Під натиском щита суперник відступив, припадаючи на поранену ногу. Тоді лезо кинджала різонуло крізь Престів захист, Гіллан припав на одне коліно і підніс кинджал до Жарракового горла.
— Я подарую тобі милість, якщо відмовишся від свого артефакта, — гаркнув він, напираючи майстерно зібраними в одній площині нитками чару, котрі мов продовжували лезо.