Дівчина ледь не застогнала:
— Це терміново. Ідеться про життя і смерть.
— Я чую. — Юнак стовбичив у дверях і вже роздратовано похитував ними, наміряючись зачинити. — Але якщо підійду зараз до пана зі справою, що не стосується свята, то йтиметься вже про мої життя і смерть.
— У чому річ?
Глухий знайомий голос з вестибюля змусив Канре втягнула голову в плечі. Естіенн Мерселлі підійшов до дверей, і хоча служка, котра швидко потупилася, бачила лише його ноги й міцні литки, їй стало лячно від самої присутності маестра. Адже він міг упізнати у ній недавню супутницю Жаррака.
«Він гордий Мерселлі. Він нізащо не зіставить віннську панну та розхристану служку сусідів», — шпикнули голоси сестер.
Канре втягнула носом повітря і впала на коліна просто на порозі, щоб ніхто не міг зачинити двері, не відштовхнувши її спершу.
— Великий маестре, сподіваюся на вашу ласку. Панія Альвіанні відправила мене, щоб попросити главу дому Мерселлі про поміч. Ця справа не терпітиме очікування. Бо… — Канре вагалась, чи сказати це, та, врешті, гірше вже стати не могло. — Бо в нашому домі є смертельно поранений і він потребує рятунку. Лише ваша видатна цілюща сила здатна на це.
— Хто? — видихнув Естіенн скоріше з інтересом, аніж зі співчуттям до чужої біди.
— Маестр Жаррак Етель Прест.
— Він? Овва! — У голосі Мерселлі тепер промайнули здивування та іронія.
Дівчина злякалась, що, почувши про недавнього суперника, панич забуде благородство чаротворців. Але той здивував її.
— Підведися, служнице. Часу мало, глава дому зайнятий, тож я піду з тобою сам.
— Маестре, — втрутився слуга. — Ваш батько висловлював побажання, щоб ви засвідчили пошану гостям. Прибули алхіміки з гільдії…
— Сюете, якщо я сьогодні врятую золочену голову Преста, то це матиме більшу вагу, ніж цвиркання вітаннями й розшаркування перед Рошнановими соратниками. Мене аж тіпає від думки, що цей гордяк може бути мені винен!.. Ти, Альвіанні, тут стій. Мені потрібні хороші суміші, а вони нагорі.
Естіенн крутнувся на підборах і зник.
— Чи ваш пан гарно знається на цілительстві? — спитала Канре у слуги, котрий нависав над нею, мовби боявся, що нічна гостя вкраде свічку зі столика при дверях.
Той поблажливо хмикнув.
— Маестр успадкував непересічний дар зцілювати. Його вміння допомагали всім в цьому домі. От тільки, поміж нами, коли набереться ейфорії, то стає геть іншою людиною.
Канре подумки погодилась. За хвилину Мерселлі збіг по сходах, напнув плащ і, пробурмотівши настанови Сюетові, заявив про свою готовність іти.
«Ми встигнемо…» — подумала дівчина, обіцяючи собі: якщо Естіенн врятує Жаррака, вона ніколи не помислить про нього нічого злого.
Не схоже було, що на них чекає успіх.
Жаррак нагадував мертвого більше, ніж живого: сині тіні під очима, спітніле чоло й сірувата блідість, котра робить шкіру схожою на топлений віск. Коли Канре прибігла з Мерселлі, поранений уже не приходив до тями. Естіенн кинув на нього секундний погляд і розгубив усю свою іронію, котрою щедро сипав до того. Задзвеніли баночки, посипались порошки. Артефакт цілителя — кована куля на ланцюгу — нагадував більше знаряддя вбивства, але дівчина віднедавна відкрила, що форма артефактів не визначає їхніх властивостей.
Маестра Альвіанні наказала служці виконувати всі накази Мерселлі, й та невідступно слідкувала за гостем і тим, як він творив зцілення. Довго, методично, зважено — година за годиною, котрі тягнулися, по-мученицьки однакові. Артефакт у руках Естіенна глухо подзвонював, розливаючи тьмаве світіння. Губи цілителя ворушилися, виплітаючи одне й те саме заклинання — Канре зрозуміла це, поки спостерігала, як срібні нитки чару щоразу розтікалися по зсірілій шкірі Жаррака.
Дівчина боялася потривожити чаротворця зайвим рухом, тому притулилась під стіною в кутку і стояла там, доки ноги не затерпли. Мерселлі не відривався від роботи. Часом Канре думала: він здається, бо зцілення не працює. Естіеннове лице вже виглядало таким же блідим, як і Жарракове. Його очі неспокійно бігали, ніби шукали видимі лиш йому сліди того, що все стає краще. Або гірше.
Та ось — після нескінченних годин чаротворення — рана у грудях Жаррака почала меншати. Швидко по тому вона стала лише глибоким, кривим порізом, скованим кіркою крові.
Вдалося.
Коли Естіенн закінчив, надворі вже синів світанок. Чаротворець полегшено видихнув і обперся ліктями на ложе пораненого. Він опустив голову на руки й попросив білого вина і будь-яке найближче ліжко. Проте щойно Канре повернулася з бокалом для гостя-рятівника, то помітила, що чаротворець задрімав просто біля Жарракової постелі. Дівчина вирішила не тривожити його.