— А чого це у вас така пишна й світла суконька? — спитала Жюссі, коли вперше побачила, як Канре збирається до прийому.
— Розпорядження маестри. Я потраплю на очі її гостям, тож повинна виглядати відповідно.
— А-а… Хотіла б я таку саму.
— Усе у волі маестри.
— Може, ви б її попрохали за мене? Я добре роблю.
— Я не маю права прохати про таке.
— А-а… Ну то добре. Я собі подумала, що раз ви її помічниця, то можете.
— Ні, Жюссі. Прав у мене не більше, ніж у будь-кого зі слуг.
— Ну то ясно. А суконька файна. Ви в ній сливе панночка якась.
Канре ніяково всміхнулась. На мить уявила себе панночкою, роздивляючись віддзеркалення. Але мить минула, і час було поспішати до покою — Канре мусила зібрати постіль до прання й передати її Жюссі. Нова служниця поривалася збирати білизну самостійно, але маестра суворо заборонила їй заходити до своєї спочивальні і підкреслила, що це дозволено Канре й тільки Канре. Особистій помічниці — і нікому більше.
— А-а, ну то зрозуміло, — погодилася Жюссі й потім заздро провела помічницю поглядом, наче в можливості зняти постіль з ліжка є особливий привілей чи велика пошана, котрої новій служці теж хотілося.
Коли іспити Жаррака закінчилися, він покликав Канре на прогулянку. Номінально прогулянка була черговим походом на пошту.
— Боже, Канре, — усміхався чаротворець, — оце я скучив за вільними днями. Професори Лекторійного дому твердо вважають, що завчені напам’ять дати сотень воєн здатні зробити когось мудрішим навіть без розуміння причин.
— Можливо, це хоча б спонукає до роздумів.
— Так, та коли дивишся на події давнини, то здається, що все легко оцінити. Хто правий, хто ні. Хто програв, хто переміг. Коли ж ти в центрі подій, то є ціль — і мусиш до неї рухатися. Бо є наказ. Навіть якщо стоїш на боці, тих, хто програє або чинить жорстоко й несправедливо.
— Бо то є війна. Та я проситиму святих, щоб вона не прийшла до нас.
— Що ж, а я проситиму про це батька. Не хочу здаватися богохульцем, та все ж у королівського чаротворця найбільше впливу на наші стосунки з непогамовним сусідом.
Жаррак запропонував зазирнути до парку біля Лекторійного дому. Канре, котра ніколи не заходила через головні ворота, уважно розглядала фрески під склепіннями, ліпнину і строгі лінії арок та колонад, які оточували будівлю головного корпусу. Та чаротворець забажав пройтися аж до тієї закинутої частини біля озера, де вони зустрілися щойно після його переїзду.
— Справа, яку я задумав, вимагає усамітнення, — повідомив він.
Як виявилося згодом, ішлося про ще одне порушення.
Канре дивилась на це порушення, котре поблискувало в руці Жаррака, мов зачарована. Відповідь зірвалася з її вуст, сковуючи справжнє бажання:
— Мені не можна приймати подарунки від високорідних.
Тонкий, простий із вигляду браслет на долоні чаротворця миготів крихітними багряними камінцями.
— Знаю, — голос Жаррака звучав спокійно. — Знаю, і все ж… У ніч дуелі з Гілланом мене витягнув з того світу Естіенн. Я віддячив йому за збігом найхимерніших обставин. Повернув родинний артефакт. Але не віддячив тобі.
— Я не зробила нічого, вартого віддяки.
— Ти привела Мерселлі вчасно. Навіть не уявляєш, наскільки вчасно. Він розповів… Якщо боїшся, що тітонька доскіпається через браслет, скажи, що я звелів тобі. Присилував прийняти віддяку, бо гордість не дозволяє завдячувати життям служці. Адже так мені й личить поводитися, правда?.. Та це не просто забаганка. Є заклинання, котре дозволяє кристалізувати кров і перетворити її в подобу дрібних самоцвітів. Складний чар, і практикують його лічені майстри.
Канре невідривно дивилась на темно-червоні зблиски у сріблі й осмислювала сказане чаротворцем.
— Це — моя кров, — тихо додав Жаррак. — Зробили на моє замовлення. Могутній захист від багатьох сил. Ця річ здатна врятувати тобі життя.
— І здатна його позбавити, якщо маестра розпізнає, — зауважила дівчина.
— Вона — ні, — запевнив Жаррак, клацаючи застібкою. — Якщо хтось і побачить — ти знаєш нашу історію. Та й не кожен високорідний з першого погляду примітить кривавий браслет. Ніхто не помислить, що то саме він у тебе.
— Боюсь, і я не помислю, чому мені дісталася така цінність, — скептично відказала Канре.
Жаррак пообіцяв скоро відкрити їй призначення браслета і божився, що це не проста примха чи його звичне бажання перейти одну з тих меж, які їх розділяють. Тож врешті обновка примостилася під манжетою сукні Канре, надійно схована від чужого ока.