— Чому твій батько не втрутився? Він же могутній…
— Це не його робота. Мовляв, королівські чаротворці не повинні розтрачувати силу намарне. Тож батько сказав, що це моя провина — смерть усіх тих людей, які метушилися на палубі, коли хвилі захльоскували їх. Провина моєї слабкості. А потім він покарав мене. За те, що я не врятував їх. І — за те, що перейнявся ними. Бо вони нижчі. Не варті порятунку.
— Ти був дитиною. — Канре поклала обидві долоні поверх Жарракових. — Не можна звинувачувати дитину в слабкості чи нерозумінні того, як працюють закони цього світу.
— У нашому світі — можна. Утім, я розповідаю це, щоб попередити. Тобі ще доведеться зустрітися з моїм батьком. Коли це станеться, не переч жодному слову.
— Я слуга, Жарраку. Не перечити — найкраще, що вмію.
— Добре. Я, зі свого боку, тепер зможу вгамувати бурю, — відповів чаротворець.
І Канре здалося, що його погляд шукає на чорній воді сліди того давнього дня. Виглядає корабель у хвилях, нашорошені шпичаки щогл і ганчір’я вітрил. Шукає, щоби врятувати.
Коли дівчина повернулася до маєтку, стояла глуха ніч і всі спали. Тож вона прослизнула до своєї кімнати, кинула плащ на крісло, зняла туфлі і залізла під ковдру просто в сукні, щоб випадково не розбудити Жюссі своєю метушнею.
Прокинулася Канре від удару.
Розділ 9. Злочин і кара
— Погляньте лише на нашу сплячу красуню.
Голос маестри Альвіанні в кімнаті служок був настільки ж неприродним, як могла б виглядати оливна гілка на шкірі нижчих.
Але не встигла Канре продерти очі, як її ляснули по обличчю вдруге.
— Вставай! Негайно! — верескнула панія.
Дівчина сторопіла й підвела погляд — так і є. Маестра нависала над нею у своєму лимонному шовковому халаті. Позаду боязко тупцювала Жюссі. У дверях стовбичила пані Манно.
Канре не розуміла, що відбувається. Але тіло інстинктивно послухалося звички, і дівчина відкинула ковдру та впала на коліна перед панією.
— Прошу вашого пробачення, маестро… Я заспала.
— Звичайно, заспала, нещастя. Адже порушила мою заборону і пішла з дому вночі, — голос пані виражав таке несподіване задоволення, мовби вона тільки й чекала цієї миті — тільки й хотіла, щоб її помічниця зважилась на найменшу проступку.
— Я була тут, пані, — відповіла Канре тихо і твердо, зваживши, що шанс вирватися з тенет ще жевріє.
Вона хотіла попросити молодшу служку підтвердити це, проте вчасно прикусила язика: не варто вплутувати Жюссі. Видно ж, що маестра зла, як вогонь війни.
— Тут? Прекрасно! Ще краще! — Господиня вдарила складеним віялом по дерев’яному узголів’ю ліжка. — Тобі буде цікаво дізнатися, що в мене зникла каблучка, Канре. Цінний подарунок від любого брата. А до мого покою доступ маєш лише ти. Розумієш?
Дівчина здригнулась, бо слова звучали, мов удари батога, уникнути котрого вже, мабуть, не вийде.
— Маестро, я не знаю про це нічого.
— Каблучка зникла вчора ввечері — а я не знімала її весь день.
— Нічого про це не знаю, — повторила служка, впираючись чолом у грубі дошки на підлозі.
— Я коли побачила цю твою обновку, Канре, все думала: звідки в моєї слуги такі прикраси? Мабуть, знайшла собі додаткову роботу! Але яку і де? Це ж нечуване нахабство… Я вже була подумала про тебе зле. Подумала, що виставляєш своє гарненьке тіло на продаж, як роблять у пивницях біля порту. Але тоді зрозуміла: Канре Арлі на таке не піде. Вона ж у нас горда! А ось продавати мої дрібниці — це легше, правда, нещастя?
Дівчина не відповіла. Переконувала себе, що скоро все припиниться, адже це брехня. Вона нічого не брала, і панія в цьому впевниться. Хай навіть її покарають за нічну прогулянку.
— Жюссі, оскільки наша Канре твердить, що це не так, то попрошу тебе зазирнути в її речі, — солодко мовила маестра.
Молодша служка нехотя заметушилась. Вона стріпнула покривало з ліжка, провела рукою під матрацом, зазирнула під стіну.
— Ключ від шухляди згодився б, — пробурмотіла ніяково.
Канре мовчки дістала з кишені ключ і поклала його на підлогу поруч.