Згадка про давню історію відбилася на батьковому обличчі посмішкою.
— Гаразд, — відказав він. — Подарунки — то святе. Натомість — жодних більше дуелей та дурного геройства.
— Як бажаєте, батьку.
— Добре. Повернімося до справ. Маю для тебе гарну звістку: прибув наказ короля. Ти поїдеш зі мною до кордону. Час долучитися до братів.
— Навіщо? — сторопів Жаррак. — У мене навчання і…
— Навчання не втече. Ти не маєш іти за цією новою модою і бігати до Лекторійного дому. Що захочеш вчити — на все можемо найняти тобі викладача. А війна не вічна. Випала гарна можливість переконати короля, що ти заслуговуєш на визнання. Допомагатимеш нам. Підступи лірців не роблять їм честі, але потребують реакції. Якщо Його Величність побачить тебе в дії, то титул королівського чаротворця буде в руках. Чи очікуєш отримати статок й почесті за красиві очі та довгі коси, як королівська фаворитка?
Жаррак спаленів від таких слів, але змовчав. Немає сенсу перечити зараз.
— Батьку, відправлюся з вами коли накажете.
— Правильна відповідь. — Людовік хлюпнув собі вина з високого графина. — Так не щодня таланить! Покажи все, що маєш за душею. І більше. Материна наука нарешті знайде застосування. А щодо твого дарунку… Так і бути. Сьогодні святкуємо, тож ти отримаєш його. Я поговорю з Юріт Даль, коли підемо до Бернажів. Як її звуть хоч, тонкоруку ту?
— Не знаю, батьку, — відповів Жаррак із полегшенням, і брехня полилася з вуст вільніше. — Навіщо запам’ятовувати імена нижчих?
— Не вигадуй, заради господа, нісенітниць, Людо, — сіпнулася маестра Альвіанні, коли Жарраків батько повідомив їй синове побажання.
Жінка розмашисто розкрила віяло, мовби те мало стати щитом від брата, й відвернулася вбік, розглядаючи новоприбулих. У пишно прибраній вітальні Бернажів вистачало місця. Проте паркий дух стояв у повітрі і сплітався з нудотними ароматами осінніх квітів — маестра Альвіанні не терпіла їх.
— Ти маєш усе, чого забажаєш, брате, — продовжила маестра. — Але у вас, Престів, однаково є хвороблива тяга до мого дому. Це занадто.
— Молодший бавиться. Йому від мене трохи задуже дісталося, то чого б не зрівноважити покарання поблажкою? Тим більше, коли Його Величність погодився взяти Жаррака Етеля на південь, — відповів Людовік з погордою, й сестра зрозуміла: він досі думає лише про війну та синову кар’єру. Відкриття заспокоїло її: отож брат не знав нічого достеменного про Канре.
— Ти ж не хочеш справді взяти її на роботу? — вкрадливо спитала вона, проганяючи погані спогади.
— І на думці не було. Ти що, Жаррака Етеля зле знаєш? Мінливий, як вітер у квітні, і голова вічно в хмарах. Він забуде про цю забаганку швидко. Але я пообіцяв, що донесу до тебе його бажання, а такі речі слід виконувати, Юріт.
— Хіба не знаєш, куди веде дурний інтерес до нижчих? — поцікавилася маестра стиха, здавлюючи в собі бажання повідомити, що слугу вона має намір стратити завтра вранці. Щоправда, намір цей у ній уже слабшав, як і порив гніву, який підхльоснула побита баночка рум’ян. Та самій собі Юріт Даль ще твердила, що хоче її вбити — то й уб’є.
Проте не варто привертати до проклятущої дівки забагато братової уваги — маестра думала про це, підсвідомо захищаючи Канре від Людовіка Преста, як робила завжди. У дні, коли королівський чаротворець навідував її, вона відправляла служку геть. У мандрівках, де шлях міг перетнутися з братовим, вона брала когось іншого за супровід. Навіть тепер сила звички спрямувала старання маестри Альвіанні у звичному напрямку. Канре належить їй. Канре не може впасти в око тому, хто запевне роздивиться правдиву відповідь у її лиці, надто схожому на Карине. Одного разу вистачило.
— У Преста не може бути інтересу до слуги, — відказав Людовік. — В іншому разі Жаррак Етель отримає ще один урок. Я про це потурбуюсь, аби компенсувати те, що мало часу присвятив йому в дитинстві і дозволив Генріені виліпити з мого сина те, що вона забажала. Але тепер він урешті вдома і справно отримуватиме уроки доти, доки не зрозуміє свого місця у світі.
«У твоєму світі», — подумки заперечила Юріт Даль, приймаючи сліпоту брата з поблажливістю. Вона потамувала втомлене зітхання, слідкуючи за тим, як віддалік, при вікні, безтурботний Жаррак Етель теревенив зі старшими братами й Бернажевими племінниками.