Жаррак узяв двома пальцями пробірку з іскристим запалювальним порошком і зміряв на око, на скільки його ще вистачить. Щастя, що їх супроводжували алхіміки з запасами своїх сумішей. До тих завжди можна звернутися по допомогу. Та чаротворцеві подобалося використовувати мішанки, в яких він упевнений. Ці дісталися йому від альтесштадтського алхіміка Айнфрада Ґрехама, який був найкращим у своїй справі, тому Жаррак економно витрачав свої набутки, розуміючи, що з Ґрехамом зустрінеться нескоро.
Він витягнув корок — порошок ударив у ніс їдким ароматом. Юнак наморщився, придушуючи бажання чхнути, та обережно засипав суміш в один із сегментів ціпка, звідки напередодні ретельно вичистив те, що залишилося після недавніх тренувань. Відомо ж: запалювальний порошок не любить сусідства, і не дайте боги вкинути до нього щось зайве. Тут обпеченими долонями не обійтися. Тож Жаррак не ризикував.
— Ми готові, — видихнув він батькові, який зазирнув невдовзі.
Згадалося давнє значення власного прізвища: «готовий». Слово це визначало суть його життя, підкріплене розповідями про славні, хоч і жорстокі діяння попередніх поколінь.
За кілька хвилин чаротворець вдихав нічне повітря й подумки бурмотів заклинання, яке знав з дитинства. Запалювати — одна з перших речей, яких його навчили. Тому, повторюючи правильні слова в правильному порядку, він мовби налаштовував внутрішні струни. Сьогодні не потрібно було нічого надзвичайного, нічого, що вимагало б від нього надриву сил чи несло б надмірну небезпеку. Проте однаково, навіть із заспокійливим шепотом, у темряві дорога до селища видалася Жарракові надто короткою. Куди коротшою, ніж напередодні.
План батька простий і вирахуваний до дрібниць. Юнак роздивлявся його силует і чіткі рухи, якими Людовік Прест віддавав накази: двоє чаротворців ліворуч, двоє праворуч, алхіміки залишаються в тилу. Попередню підготовку взяли на себе батькові підопічні, для синів же залишалося просте, але найбільш відповідальне й чарозатратне завдання.
Бергат торкнувся братового плеча й кивком наказав спішитися. Поки рядові чаротворці розкладали артефакти на позиціях, у Престів був час роззирнутися.
— Як і домовлено, — шепнув брат із збудженням. — Я беру правий фланг, ти — лівий. Сигнал подам.
Жаррак кивнув, стискаючи холодне навершя ціпка. Він не потребував повторень. Місяць висів уповні, тому море внизу заливало срібне світіння, котре вихоплювало скелі, будинки між ними і глибокі чорні тіні, які вони відкидали на посохлу траву. На мить спокійний краєвид видався юнакові оманою — і, опираючись нічному видиву, він усе ж не міг відігнати від себе думку, що хати внизу — це склепи чи надгробки, щедро розсипані між скелями.
«Сьогодні вони справді стануть могилами», — голос у Жарраковій голові твердив це впевнено, і чаротворець спробував приглушити його. Йому не подобалося чудовисько, яке чаїлося всередині, але коли оживав чар, від нього не було куди сховатися.
— Усе готово, — озвалися тіні чаротворців, котрі виринули з-за валунів і послужливо вклонилися найстаршому Престові.
— Час, — навіть у темряві Жаррак бачив посмішку батька, надто недоречну для їхньої роботи.
Він прогнав оніміння з пальців, різко стиснувши кулаки, перезирнувся з Бергатом та мовчки зійшов з дороги. Тоді двічі вдарив ціпком об землю і почав ледь чутно читати заклинання, котре пробуджувало чар. Спершу гострий шип уколов серце, тоді вогонь розтікся по тілу, як нова кровоносна система, котра весь час дрімала, прихована десь на споді.
Усі чуття загострилися.
Трава гасила кроки. Сіль гірчила в повітрі, змішана з оліями екзотичних кущів. Хвилі хлюпали об кам’янистий берег. На воді хиталися човни, схожі на довгасті чорні зерна, розсипані на срібному дзеркалі, котре бралося брижами.
Чаротворець відрахував двадцять п’ять кроків униз і непомильно наблизився до скелі, де чорнів так званий «робочий» артефакт: міцно збита скринька з темного дерева, заповнена дешевим порошком-провідником. Вона витримувала лиш одне використання, та й була створена лише для одного — здійснити масштабну атаку, яка розбіжиться ланцюгом увсебіч.
Жаррак пригадав батькові розповіді про те, як з кількома такими скриньками чаротворці в старовину виходили самотужки супроти цілих армій. Давні чаротворці, у котрих було більше могуті, котрі й справді в легендах поставали напівбогами, здатними в одному кулаці затиснути шторм, а другим піймати блискавку та спопелити нею суперника.