Втім, маестр Рошнан сподівався, що правитель першим подумає про синюшну міттгу, і тоді він, архалхімік, отримає велике замовлення, плата за яке гарно покриє видатки його маєтку біля столиці.
— Що я чула від маестри, знаєш? — спитала Канре в Освана.
Вона вишукала хвилинку, аби побалакати з ним увечері, коли панія вже пішла до сну. Минуло кілька днів від моменту, як маестра повідомила про згоду одружити охоронця зі своєю помічницею. Проте той мовби води в рот набрав і не обмовився про це ні разу, тільки підживлюючи злість, із котрою Канре хотіла з’ясувати, куди ж це його думки рвонули швидше од язика.
Світлі брови Освана сіпнулись, а усмішка, яка заливала лице, видала все сповна.
— О, то пані… вже все й розповіли? — Він торкнувся волосся рукою, пригладив його, а тоді наблизився до Канре, незважаючи на її гнівний погляд і схрещені на грудях руки. — Я давно був хотів оте все… ну, сказати їй. І випросити, — повідомив Осван тоном ярмаркового дурника. — Але тоді, коли ти прогнівила панію, думав, що ніц не вийде. А теперка вона згодилася, ще й так легко! А ти чого на мене супишся? — Він щойно примітив, що на лиці служки мало радості від майбутнього шлюбу.
— А з якого переполоху мені тішитися? Чи я тобі хоч коли казала, що взаміж спішу? Та ще й за тебе?
— Н-ну… — Осван здвигнув бровами. — Я від Катлі чув не раз, що дівки такого вголос не скажуть. Мовляв, не ведеться плакатися, що не беруть, — встид.
— Отой-то… — застогнала дівчина. — Не кажи тільки, що це Катлін тебе напоумив. Бо знайду та вб’ю його.
Осван відступив, хоча проблиски усмішки на його лиці не зникли й стали геть химерними у світлі ліхтаря над дверима.
— Так ти ж сама завше до мене усміхаєшся. Говориш привітно. А в тебе однаково в домі купа роботи. Коли тобі кого шукати?
Канре знагла стало шкода його. Адже охоронець був добрим та привітним до неї, та й до інших теж. І чи випадало так сильно винуватити Освана за помилкову думку, коли вона сама брала його з собою у справах, бо Катлі з його жартами та розхлябаністю не подобався їй та й годі?
— І того ти надумав мене дружиною зробити і навіть не спитав? — спокійно уточнила дівчина.
— А що тут питати? Разом служимо. Мені треба женитися. Тобі теж треба, не дівча вже, як Жюстіна…
Канре полічила до трьох і вирішила, що час говорити чітко.
— Осване. Я не хочу тобі зла. Але давай дурного не роби. Я не можу за тебе піти — й квит.
— Чого?
— Бо не можу.
Він спідлоба зиркнув на служку.
— Запишалася, еге ж? При панії служиш, то вже й на себе панський лик приміряєш, а ми тобі не рівня?
— Що ти верзеш? — Канре не очікувала стільки їдкості в голосі Освана, тому обережно поклала руку на дверну ручку за спиною, аби мати змогу в разі чого пірнути в дім.
— Я чув, же маестра тебе ледь не вбили були, бо ти в них щось украла… Не вірив і думав, що вони щось собі надумали. Бо де таке, щоби наша Канре — і крала. А бачу, таки захотіла й собі попанувати. А я, дурне, так розпинався! — вів далі охоронець, кожне слово котрого звучало тихше і різкіше. Як напильник, який стесував з Канре броню і човгав по голій шкірі, здираючи її до м’яса.
— Не кажи дурного. Я від біди тебе відмовляю.
— Ади яка турбота! А коли ті маестрині гості тобі в очі дивляться, то їм ти щось не дуже відмовляєш. Думаєш, ніхто не бачив, як ти стелилася перед племінником панії? Але все, все, поїхав, Канре! Послухай мене добре — він поїхав і не верне сюди. Війна почалась. А я буду тутка. Я за тебе дбатиму. Не будь ти дурна, дівчино.
— Річ не в тім, Осване. Ти і я — то не до добра, от і все…
— Скажи, давай! — Кулак врізався в одвірок. — Скажи, що тобі любий великий чаротворець! Куди мені до його золотого волосся. Може, в нього й між ногами все з золота?..
Канре незчулась, як охоронцева рука зімкнулася в неї на зап’ясті. Дівчина зціпила зуби й процідила:
— Сам підеш та скажеш панії, що передумав. Візьми оно Жюстіну — буде тобі тепло, і турбота, і щира любов. А мене не руш.
— Тьху на тебе, — вичавив Осван, але руку відпустив. — І на твого недорослого панича. І на твою Жюстіну — опецькувате і кирпате таке, що страх глянути.
Канре міцніше стулила губи, аби не кинути Осванові чогось у відповідь чи гірше — аби не спробувати ляснути його по пиці, котра нині вперше стала здаватися їй страшною. Та вона боялася, що такий вибрик не минеться.