Поки молодша служка слухняно пила настоянку й морщилася від її гіркоти, Канре задумалась над тим, як там колишня співробітниця. Вона рідко згадувала про неї, бо, врешті, між ними ніколи не було особливого тепла чи щирої приязні. Але завзяття Жюссі нагадало про Юонну.
— Моя матір куди кращі зілля бовтала, — мов знавиця ліку, заявила дівчина, допивши все. — Під домом був квітник. А за домом — ліс. Усякого росло — куди більше, як тут. — Дівчина всміхнулася й підняла руку, ніби тяглася до свого дитинства. — Омая і лютена, фіореток цілі кущі й золота оливета…
— Звучить майже як золота оливна гілка, — зауважила Канре.
— То така красива квіточка, зірчаста, пелюсток п’ять… — Жюссі наморщила носа й додала: — Страшна труйка. Поки рання — може стати ліком, а коли вже пуп’янок відкривається — потруїтися найлегше діло. У вас, північних, оливета й не росте, бо їй треба сонечка.
— Я про неї й не чула.
— У нас багато всього росте, про що ваші травники не знають, — з раптовою гордістю додала Жюссі, але тут же зайшлася кашлем, тому Канре наказала їй менше думати про квіти й ліпше спати.
— Досі хвора? — Маестра картинно зітхнула. — Вона вирішила собі всю зиму зробити відпусткою?
— У неї страшна гарячка. Я купила ліків і опікуюся тим, аби Жюссі якомога швидше одужала.
Пані Альвіанні висмикнула руку, на якій служниця полірувала нігті.
— От іще! Ти забуваєш, що є твоя робота, а що ні? А коли й сама підхопиш у неї заразу і зляжеш? Хто шнуруватиме мій корсет і укладатиме коси — Осван чи Катлін? Моя матір, божественні сади хай їй квітнуть, коли яка служка стільки хворіла, без найменшого жалю проганяла її. Так і казала: коли ти задуже хвора, щоби справно служити, то їдь додому, я не маю змоги оплачувати хворощі. І що? Ніхто й не писнув.
Маестра сягнула по трояндові сухоцвіти, які лежали у вишитій торбинці на столику біля її крісла, і вдихнула їхній аромат так поривчасто, ніби виринула з водної глибини й уперше допалася до повітря.
— Ти зрозуміла, нещастя? Я хочу, аби ти трималася якомога далі від Жюстіни. Коли ж вона така хвора, як ти кажеш, то переберися на кілька днів у другий покій по коридору. Там, якщо мені пам’ять не зраджує, нічого немає.
— Там пані Манно зробила склад старого начиння, котре ще може придатися.
— Он як. Гаразд. Тоді в гостьовий покій, де зупинявся мій племінник. Ти й так провела там забагато часу. Може, звідтіля врешті вчасно вранці приходитимеш до мене, нещастя. Бо часом я думаю, що ти щоранку блукаєш домом, не в змозі знайти мою спочивальню.
— А тепер послухай-но мене, дівчино! Будеш роботу робити — не видужаєш. А не видужаєш — маестра тебе прожене. — Канре вирішила застосувати найстрашнішу, на думку Жюссі, погрозу — звільнення.
Проте молодша служка ніяково усміхалася, перебираючи руками тонкі вишиті серветки, й ця усмішка відтіняла глибокі синці під очима.
— Та мені вже ліпше. А можете помогти?
— Як іще?
— Серветки… Їх треба занести тітці. Якщо не занести — вона зла буде. Поможете? А натомість я, коли видужаю, за вас два тижні бігатиму до пекарні, чи до кравця, чи куди скажете. Хоч у сніговію бігатиму.
— Бігатимеш-бігатимеш. Ну давай-но своє шиття й кажи, куди іти.
— То трохи далечко, — мовила Жюссі й зайшлася кашлем так сильно, що на її очах виступили сльози. — На межі з Нижнім містом, — прошепотіла вона, душачи булькотіння у горлі. — Біля ринку Лігу. Там є на розі така крамничка — капелюшна. Ви одразу побачите, бо там більше нема капелюшних. Спитайте тітку Вів. Скажіть, що ви од Жюстіни. Вона все знає, нічого не тра пояснювати. І одразу ж ідіть назад, щоб засвітла! Бо там не те щоб дуже гарне місце гуляти самотою…
— Я від Жюстіни, — повідомила Канре приземкуватій жінці за прилавком. — Шукаю тітку Вів.
— Ти диви, ще одна! — Та зміряла служку поглядом, довше спинилася на її плащі. — Ти ж не у справі? — з підозрою спитала вона, розсуваючи дешеві капелюхи, якими був завалений прилавок — вочевидь, попередня клієнтка поміряла все, до чого змогла дотягнутись. — Покрути сі.
Канре слухняно повернулася спиною.
— Так у тебе там герб! Служиш у домі вищих?
— Так. Та все ж я від Жюстіни. І мені потрібна тітка Вів.
— Я замість неї. То чого тобі не стає до щастя? Маестр не дає гарної рекомендації? Чи провинилася десь?