«Сестро Кара, сестро Юппер, сестро Аннік… — прошепотіла дівчина подумки. — Жюссі не сестра нам, але попросіть усіх святих, аби дали їй видужати».
Вранці дівчина прокинулася швидше, ніж треба було, тому спустилась до своєї звичної кімнати й застала Жюссі, котра вибралася з-під ковдри і натягувала панчохи.
— Овва, Канре! — Молодша служка бадьоро усміхнулася, хоча очі її палали. — Якщо ви мене розбудити, то я вже вбираюся. Вже зараз буду готова.
— Чудово, — втішилася дівчина, сподіваючись, що це полегшення остаточне й гарячка не повернеться. — Давай я укладу тобі коси.
— Гаразд. — Жюссі підв’язала панчоху і слухняно повернулася спиною.
Канре взяла з тумби гребінець і розділила пишне, розкуйовджене волосся подруги навпіл.
Над проймою сорочки, вверх по шиї й акурат до потилиці молодшої служки розтікалися блідо-сині плями з нерівними краями.
Вранці місто стрепенулося: в Нижньому місті почалася синюшна пошесть.
Розділ 14. Лючі і снігопад
Знахідок вистачало, щоб виправдати подальші дії. Тож попри зміст, котрий почав йому відкриватися, Жаррак вважав, що це чисте везіння.
Дюр’є, Олівет і Буланві хотіли поїхати з ним, проте чаротворець, послуговуючись батьковим виразом обличчя «замовкніть і слухайтеся мене», наказав супутникам залишатися в Лалаці й не спускати очей з дому маестри Ілонни. Навряд чи лірці самі ще раз заявляться в місто, щоб дізнатися, чи не вирине щось нове вдома у Гвеннана, який обіцяв їм унікальний порошок. Проте бути насторожі зайвий раз краще.
Сам Жаррак поспішав до столиці.
З собою він забрав листи, які Гвеннан та його брат отримували від лірських алхіміків. Виявилося, що ті вже давно обмінювались ідеями і не тільки — в одному з листів була наприкінці приписка про чималу суму, котру Гвеннанові мали передати його південні друзі начебто на покупки інгредієнтів. Одне з послань закінчувалося фразою «Чи готовий ти переламати гілку?». Чаротворець замислився над тим, чи міг чути її десь раніше. Проте фраза мало нагадувала девіз аристократичного дому.
Жаррак, пригадавши спілкування із родичами з Лалаки, пригадав і те, що Гвеннанові раніше хотілося стати частиною франської алхімічної гільдії. Певна річ, кошти для вступу, а згодом і постійні внески виявилися непідйомними для Альвіанні. А скупі й необнадійливі відповіді відсікли в нього бажання співпрацювати з франськими «світилами» на кшталт Рошнана. Тож він і спрямував свій погляд у бік лірців.
Судячи з листів, південні сусіди, роздивившись талант, заохочували його всіляко та обіцяли чи не золоті гори. Жаррак швидко оцінив ставлення братів Альвіанні до золотих гір: ті дозволили б обрубати собі по одній руці, коли б це дало їм вищий статус у спільноті та статки, рівні їхнім амбіціям.
Позбувшися пильного ока маестри Ілонни, котра спершу напосідала на гостя, але потім залишила його наодинці, Жаррак зміг зняти у Гвеннановій майстерні паркет — дякувати святим, із допомогою чару це не потребувало вагомих зусиль. Унизу знайшлася неторкана скринька з дрібним скарбом — трохи лірських монет, кілька недорогих прикрас. І ще в’язка листів. В останньому з них алхімік, який скромно підписувався літерою «Е», просив у шановних лалацьких маестрів достовірних і переконливих доказів того, що їхній порошок впливає на великих чаротворців. У листі також згадували «іншу властивість, котру ми маємо надію побачити в дії вже цієї зими». Проте передбачливий маестр Е утримався від того, щоб ту властивість назвати, як і своє повне ім’я. Просив він і про повний склад зілля та докладну методу його приготування.
На самому дні скриньки ховався пошарпаний записник, вміст якого приховував тайнопис; Жаррак сподівався розібрати його, коли випаде вільна хвилина, хоч і не надто добре знався на ламанні такого чару — лише на його накладанні.
Тому чаротворець вкрив усі листи тайнописом на кшталт того, котрий був і в знайденому щоденнику. Чар змушував будь-кого бачити замість зв’язного тексту лише нерозбірливі каракулі чи, скажімо, рецепт запеченого гусака. І поки чар приховував справжній зміст листів, їх міг прочитати лише той, хто накладав заклинання чи мав ключ його розвіяти.
Поштовху до дії додав йому інший лист — той, де маестр Е назвав імена кількох віннських та лірських соратників, котрі мали б надати братам поміч. Жаррак достеменно не знав ще, як використає це знання, але тепер у його руках була легітимна змога поїхати до материного дому, у Вінн.