У каміні тріскотів вогонь, злизуючи вологі плями з важких чобіт гостя. Жаррак простягнув тому бокал і примостився в крісло поруч, розвернувши його до каміна. У вітальні було прохолодно, але що ж — Естіенн так швидко відповів на запрошення зазирнути в гості, що отримав прийом, на який наражаються всі випадкові візитери.
— Можу закластися: ти сподівався, що я не повернуся взагалі, — усміхнувся Жаррак, приховуючи тремтіння, котре проривалося в його рухах після ранкового ритуалу з гілкою, який випив із нього доста чару, і тепер усередині горіла пустка, котрій знадобиться не день і не два, щоб наповнитися.
— Ні. Не сподівався. — Мерселлі скривив міну. — Чув про твої успіхи. Форт Блакитної Свічки! Чорти, я мав би бути там і побачити це!
— Устигнеш іще. Може, синька за зиму й відкине лірців трохи назад, та вони не відступають від свого інтересу в просуванні нашим узбережжям.
— Ти що, не чув? Зимовий договір укладено. Вони відійшли від кордону вглиб країни. Начебто ще перед початком пошесті. Слухай, Престе, це ти чи я з фронту приїхав?
— Я їздив у справах. Батько дав завдання, тож не було часу на новини.
— Я думав, ти тому й повернувся. Чув, король відпустив майже всіх чаротворців на зимівлю. Але війська залишаються під кордоном. Аби не рознесли заразу далі.
— Вона вже дісталася сюди.
— Так. Але чи вперше?.. Ти скажи краще, Престе, ти чого ще не королівський? Не догодив Сонцесяйному? Чи напартачив десь?
Жаррак бачив по очах Естіенна, що це питання турбує його значно більше за пошесть, лірців чи подальший розвиток конфлікту.
— Ні те, ні інше, — видихнув чаротворець. — Я відмовився.
Кілька секунд Мерселлі вдивлявся в Жарракове обличчя мовчки. Він стиснув губи і відхилився в кріслі, а його руки лягли на обидва бильця.
— Брешеш. Його Величності не відмовляють.
— Я відмовив.
— Брешеш.
— Навіщо мені брехати про це?
— Бо ви, Прести, завжди серед улюбленців короля. І я радше повірю, що ти виявився безчарним, коли до бою дійшло, аніж що… бож-же! — Мерселлі схопився за голову. — Боже, Престе, чого всі люди як люди, а ти постійно собі знаходиш біду? Тобі дали шанс, про який безліч чаротворців мріяли б, а ти його що?..
— Що? — кліпнув Жаррак.
— Ти його проігнорував. Ти!..
— Не твій шанс же. Годі бідкатися. Я тебе у справі покликав.
— Котися до свого Вінну зі своїми справами.
— Обов’язково.
— До біса. Я не маю причин допомагати такому безумцеві.
— Не маєш. Проте лише в тебе є інформація, якої я потребую.
— Це ж яка?
— Мене цікавить рана. У ніч, коли ти врятував моє життя. Чи були проблеми з тим, щоб вилікувати мене?
Естіенн гортанно зареготав, ляскаючи долонями по бильцях крісла.
— Жодних проблем! Жодних, крім діри в грудях і крові, котра надто бажала покинути твоє тіло. Диво, що ти вижив. Звичайно, мої вміння — основна запорука цього. Але такі не виживають, чув? А ті, хто втрачає милість короля, — тим паче не виживають. Одоробло ти! — Останні слова чаротворець мовив із поблажливою посмішкою, майже примирливо, мовби сповна усвідомив, що щось у цього Преста з головою негаразд, тому гніватися на нього не слід.
— Припини, Есті, — хмикнув Жаррак, котрому праглося дізнатися, чи вже тоді порошок Гвеннана не проявив себе якось. — Пригадай: чи було тоді щось відмінне від звичного процесу зцілення? Щось нетипове?
— Кожна рана від складного чару — нетипова, — посерйознішав Мерселлі. — Чар, знаєш, не залишає однакових ран. Плетіння непередбачувані. Тим більше, відіграють роль порошки, їхня специфіка і пропорції сумішей. А тут ще твоя синя пика! Я ту ніч… Я не забуду її ще довго. — Мерселлі перевів погляд на камін. — Тобі дуже щастить. Але якщо будеш отак випробовувати свою долю, то довго не протримаєшся.
— Протримаюся достатньо. — Жаррак підніс келих. — За ваш неймовірний талант у зціленні, маестре Мерселлі. І за те, щоб навесні, коли договір догорить, вас запросили приєднатися до королівських сил.
Тост полестив Естіеннові — суміш гордості і радості висвітилася на його лиці. Жарракові вино гірчило в горлі, пересохлому від спраги.
— Ну а що твоя родина? Коли вельмишановні Прести повернуться в столицю й ми нарешті дамо бал Зимової Фортуни?
— Жартуєш? Який бал посеред пошесті?
— Пошесть лише в Нижньому місті. — Мерселлі говорив так упевнено, що Жаррак повірив би в його слова, якби не знав правди. — У них постійно щось не те — як не синька, то заворушення, як не заворушення, то голод… А знаєш, у чому проблема?