— У мене є кілька теорій, але ти живеш тут усе життя, тобі видніше.
— Проблема в тому, що вони ні на що не здатні, крім скарг. Хтось із нижчих може вивчитися на травника чи кравця, хтось відкриває крамниці чи йде в морську справу… Але й таких одиниці, Престе. А більшість — полова. Що вони можуть? Що вони вміють? Лише сидять і скаржаться.
— А як їм щось уміти чи досягати? Як їм робити будь-що, якщо більшу частину часу вони зайняті спробами заробити на їжу?
— Бо погано працюють, — смикнув плечима Мерселлі, але цей рух був менш певним за попередні слова.
— Скільки отримують плати твої слуги?
— О… Я розумію, до чого ти ведеш! Не треба, Престе. В наших слуг райські умови: вони живуть у великому домі. І не повинні заробляти на виживання.
— Скільки?
— Сюетові ми платимо тридцять лере на місяць. І поверх того він отримує ще щось од мене за дрібну допомогу.
— Чи думаєш, що цього достатньо?
— Відчепись од мене, Престе. Ти що — пропонуєш піти в Нижнє місто і розкидати там мішки з грішми на вулицях?
— Ні. Але думаю, якби освіта була доступнішою…
— Освіта! Хах. Не сміши мене, добродію. Моя сестра з Рейме геть збилася в пошуках хорошої служниці, котра знала б грамоту. Матір наказала була кільком своїм служкам підівчитися на дозвіллі, але вони ж дурні, що кури в нас на задньому дворі…
— Або в них мало часу на дозвілля.
— Вони слуги. Не розумію, що ти від мене хочеш почути. Але скажу так: будь обережним. Тут тобі не Вінн з його так званими прогресивними ідеями. Спочатку на словах підноситимеш нижчих, а потім вони й клякати перестануть, а потім втратять будь-який страх.
— Не втратять, — запевнив Жаррак сухо. — А ти буркочеш, як моя віннська бабця-герцогиня, хай небесні сади їй квітнуть. Вона, бачте, застала кращі часи і певна, що слуги зараз розперезались як ніколи.
— Тому я й не хочу у той ваш Альтес їхати. Мені подобається порядок у світі. Тож випиймо за зустріч!
Канре здавалося, що всі погляди прикуті до неї, що всі дивляться саме в її бік і що не залишилося жодної людини в місті, котра б ще не помітила, що зі служкою маестри Альвіанні щось не те.
Це було хибне відчуття, бо ніхто не звернув на неї уваги дорогою назад, а в домі всі були зайняті. Новина про смерть Жюссі розлетілася вже. Осван, котрий зустрів Канре під кам’яною аркою воріт, навіть не зиркнув у її бік.
Місце, де горіла гілка, майже не боліло. Дівчина швидко прослизнула нагору й привела себе до ладу.
— Ще трохи, — прошепотіла собі. — Ще трохи, і все зміниться.
Вона заколола перехрещені на потилиці коси, тріпнула головою, перевіряючи, чи добре тримаються, і поспішила до маестри.
Коли Канре застукотіла в двері покою, ніхто не відповів. Тож вона обережно відчинила їх: не траплялося ще такого, щоб о цій годині панія спала.
Дівчина не помилилася: маестра сиділа на софі біля вікна, у сукні до сну і шовковому халаті.
Вона була не сама.
Розділ 16. Керамічне серце
— Сестра Кари? — пробурмотів Людовік Прест, прискіпливо дивлячись на Канре.
Вона спинилася перед ним і маестрою.
Чорні, вологі від талого снігу чоботи королівського чаротворця шаркнули, коли він звівся на ноги, одразу ж виростаючи над служкою. Важка холодна долоня схопила її за підборіддя і задерла голову. Дівчина відвела погляд, щоб не прогнівити великого, хоча вже передчувала, що він має щось до неї. Через гілку? Ні, ні, не міг би — адже вона тільки-но повернулася… Адже Жаррак… Ні.
— Викапана… — голос чаротворця змінився. — Викапана Кара. Не така гарна, ще й худа, як шпилька. Але яка схожість!.. Ото прокляте сімейство!
Людовік Прест відштовхнув служку вбік і підійшов до вікна. Канре примітила, що його руки неспокійно сіпаються, мовби хочуть намацати нитки чару в повітрі.
— І давно? — Він повернувся до сестри. — Юріт, де ти її взагалі переховувала? Скільки зазирав сюди — й разу не бачив! Якби не пригадував ту шльондру, то повірив би, що твоя коханка жива й понині, тільки з вигляду помолодшала…
— Я вільна брати на службу кого забажаю, Людо. І я тебе прошу: не треба вигадувати оцих твоїх теорій про покійницю. Негоже це, — манірно відповіла маестра Альвіанні. У її руці похрускувало віяло, котре панія м’яла, не зважаючи на те, як тріщить тонке шитво і рвуться нитки.
— Я маю до неї справу.
Маестра звелася на ліктях.
— Ти не посмієш. Годі гратися життями інших. Не в моєму домі.
— Вона порушила закон. І я маю право скарати її. У твоєму домі чи будь-якому іншому. Королівські чаротворці…