Канре закусила губи. В одну мить зрозуміла, що це кінець. Кінець саме такий, як і личить дурній служці, котрій забаглося більшого.
Кінець її безславній спробі бути людиною — такою, котра має право бодай на щось, окрім покори і служіння.
«Це не було помилкою».
Батько Жаррака натиснув на гілку великим пальцем.
— А згоріть ви обоє… — прошепотів він, відступив від Канре, мов налякався побаченого, і впав у крісло.
Хвилину пан Прест просто мовчав, опустивши голову. Потім схопився на ноги.
— Іменем короля я звинувачую тебе в порушенні найвищого закону, у спробі обманом здобути статус, присвоїти собі золоту оливну гілку й зневажити високорідність господарів твоїх. За цю провину я маю право засудити тебе до смерті на місці… — Тут Канре підвела голову без дозволу і зітнулася з поглядом чаротворця. — Але я не зроблю цього. Гілку може нанести лише чистокровний вищий. А її наніс на твоє тіло і здобув перед цим мій рідний син. За законом його чекає страшна смерть, ще гірша за твою. Чи усвідомлюєш ти, зміюко, під яку загрозу поставила життя королівського щита і безцінного спадкоємця Престів? Якщо я діятиму згідно з законом, то повинен винести смертний вирок обом вам і здійснити цю кару або доповісти правителеві. Чи готова ти до такого, нижча?
Канре вистачило сил лише на кілька секунд. Потім колосальна чужа воля змусила її відвести погляд, зігнутися в поклоні і врешті простягнутися в ногах у королівського чаротворця.
Тільки тоді, коли вона вже заледве могла вдихнути повітря, бо й воно входило в легені з болем, Прест зменшив тиск.
— Жаррак Етель має свій шлях до блискучого майбутнього, — відкарбував його батько. — І жодна жінка — нижча, вища чи хоч королівського роду — не стане на заваді. А тепер підведися, я маю щось для тебе.
Канре слухняно поворушилася на килимі, але на кожен рух м’язи відповідали спазмом, і замість того, щоб швидко піднятися, вона заборсалася, як рибина, кинута на дошку для нарізання, за мить до того, як їй зітнуть голову кухонним тесаком.
Коли вона опанувала своє тіло і таки спромоглася знову рівно стояти, Людовік Прест уже очікував. В одній його руці білів розкішним різьбленням артефакт. У другій лежало серце.
Канре сторопіла, проте очі не зраджували: то справді було серце. Невелике, гладеньке, кольору маестриної пудри. Воно нагадувало витончену керамічну прикрасу — гідну принцеси, мабуть. У центрі серця, обмежений золотим мереживним обідком, поблискував годинник. Довкола звивалися виведені пензлем гілки, листя і дрібні квіти.
Годинник цей здався Канре раптово найкрасивішою річчю, котру вона будь-коли бачила. Він притягував, мовби містив щось глибоко жадане, — й дівчина заледве стрималася, аби не простягнути руку до окраси на долоні Преста.
Вона вмить забула про свою наготу й сором, про свою смертельну провину і покарання, котре, напевне, чекає от-от зараз. Про те, що це загроза й для Жаррака. Ніщо не важило в цю мить — керамічне серце займало всі її думки, бажання, і світ мовби зійшовся всередині цього маленького кремового дива.
— Підійди, — наказав пан Прест.
Голос його лунав приглушений цокотінням годинника, мовби й слова великого чаротворця не важили нічого, поки ці стрілки рухалися, поки механізм усередині озивався й наповнював вуха Канре таким жаданим звуком. Вона прагнула наблизитися до того цокотіння, тому ступила вперед.
Чаротворець узяв керамічне серце двома пальцями і втиснув його просто між дрібними грудьми Канре. Вона здригнулася від дотику: холодна поверхня прикраси розпалилася, ніби жарина. Прест прошепотів щось до свого артефакта. Чар спалахнув, ніби відкрилася величезна квітка. Канре здалося, що це шаленство, найпрекрасніше у світі. Її шкіра стала як віск, тіло втратило цілість — із грудей закапотіла кров; поріз, котрий не болів ні краплі, глибшав, відкриваючи криваву червонявість м’язів і білість костей. Вона дивилась на це ніби збоку.
І впала лише в ту мить, коли усвідомила власне тіло — власне понівечене чаром, розчахнуте тіло — сущим.
Канре прокинулася від того, що біль тупою сокирою длубав її груди й живіт.
Лежала на м’якому.
Зелений диван. Блакитна зала. Маестр Прест…
Дівчина насилу розплющила очі — великий чаротворець сидів біля неї, знесилено спершись на руки.
Опустила погляд донизу — до джерела болю. Між грудьми не було жодної рани, хоча червона смужка там горіла. А над нею — керамічне серце. Здавалося ще слідом зі сну — дівчина ніяк не могла сконцентруватися на ньому, тіло не відчувало ані його ваги, ані будь-чого чужорідного. Але серце горіло там.