— Вочевидь, ви не усвідомили всіх наслідків in loco parentis у цій справі, містере Гарґенсен. Та сама парасолька, що вкриває вашу доньку, також захищає Керрі Вайт. І в ту ж хвилину, як ви подасте позов на відшкодування морального збитку на підставі фізичного й словесного нападу, ми подамо зустрічну заяву за Керрі Вайт проти вашої доньки.
Гарґенсен розкрив, а тоді закрив рота.
— Вам не вдасться утнути таку штуку, ви…
— Лицемірний крутій? Ви цей вираз шукаєте? — Ґрейл похмуро всміхнувся. — Гадаю, ви знайдете вихід, містере Гарґенсен. Покарання для вашої доньки лишається чинним. Якщо хочете підняти справу на інший рівень — це ваше право.
Гарґенсен мовчки перетнув кімнату, зупинився, ніби хотів сказати щось, а тоді вийшов, ледве стримавшись від задоволення важко грюкнути дверима.
Ґрейл протяжно видихнув. Неважко було помітити, від кого Кріста Гарґенсен отримала її свавільну впертість.
За хвилину прийшов заступник Мортон.
— Як пройшло?
— Час покаже, Морті, — сказав Ґрейл. Він скривився, глянувши на купку перекручених скріпок. — У всякому разі, на нього знадобилося сім скріпок. Який-не-який, а рекорд.
— Він подаватиме цивільний позов?
— Хтозна. Він похитнувся, коли я сказав про зустрічний.
— Ще б пак. — Мортон глянув на телефон на столі Ґрейла. — Мабуть, зараз уже час дати нашому куратору з округу знати про купу сміття, що в нас назбиралося, так?
— Так, — сказав Ґрейл, знімаючи слухавку. — Який я радий, що сплатив поліс на випадок втрати роботи.
— Я теж, — сказав вірний Мортон.
Із «Вибуху з тіні» (Додаток 3):
Керіетта Вайт здала такий короткий вірш у домашньому завданні з поезії в сьомому класі. Містер Едвін Кінг, який викладав у Керрі літературу, каже: «Не знаю, чому я його зберіг. Безперечно, вона не лишилася в моїх спогадах блискучою ученицею, і це зовсім не видатна строфа. Вона була дуже тиха, і я не пам’ятаю жодного випадку, коли б вона підняла на уроці руку. Але щось у цьому вірші ніби аж криком кричить».
Поля аркуша, на якому написаний цей вірш, прикрашені великою кількістю хрестоподібних фігурок, які, здається, майже танцюють…
У понеділок по обіді Томмі був на бейсбольному тренуванні, тож Сью пішла до «Фруктової компанії Келлі» в центрі, щоб на нього почекати.
Відтоді, як шериф Дойл закрив розважальний центр після масштабного антинаркотичного рейду, «Фрукти Келлі» стали найбільше схожим на місце для дозвілля старших школярів закладом, яким могло похвалитися містечко Чемберлен (що розповзалося в усі боки). Його тримав відлюдний гладун на ім’я Г’юберт Келлі, котрий підфарбовував волосся чорним і вічно скаржився, що електронний кардіостимулятор от-от уб’є його струмом.
Місце поєднувало в собі овочевий магазин, автомат із газованими напоями й бензозаправку — надворі перед входом була іржава колонка заправки «Дженні», назву якої Г’юбі й не подумав зняти після того, як вона змінила власника. Він також продавав пиво, дешеве вино, масні книжечки й широкий вибір маловідомих цигарок, таких як Murads, King Sano та Marvel Straights.
Автомат із напоями був оздоблений справжнім мармуром, а ще в «Келлі» було чотири чи п’ять столиків з канапами для тих безталанних чи самотніх підлітків, котрим не було де напитися чи накуритися. У задній частині зали, за стелажем масних книжечок, переривчасто блимав вогниками прадавній пінбольний автомат, котрий завжди клинило на третій кульці.
Увійшовши туди, Сью одразу побачила Крісту Гарґенсен. Та сиділа за одним із дальших столиків. Її нинішній амурний інтерес, Біллі Нолан, гортав останнє число Popular Mechanics коло стелажа з журналами. Сью не розуміла, що заможна й Популярна Кріста знайшла в Нолані, який був наче дивакуватий мандрівник у часі родом із 1950-х: з його намащеним волоссям, чорною шкіряною курткою, прикрашеною застібками-блискавками, й «шевроле», що бубніло й деренчало своїми трубами.
— Сью! — гукнула до неї Кріста. — Підходь!
Сью кивнула й махнула рукою, хоч у її горлі паперовим змієм шугнула вгору неприязнь. Дивитися на Крісту було наче дивитися крізь напівпрочинені двері до роздягальні, де Керрі Вайт скрутилася на підлозі, закривши голову руками. Сью також очікувано відчула незбагненність і огидність власного лицемірства (помітного в помаху руки й кивку головою). Чому вона не може просто намертво її відрізати?