Він працював неквапом, зі спокійною зосередженістю людини, яка й не уявляє, що їй може щось завадити. Спортзал, у якому мала відбутися дискотека, також слугував шкільною актовою залою, і в підсобці за сценою був короткий ряд віконець, що виходили на те місце, де він припаркувався.
Він узяв плаский інструмент із лопатоподібним кінцем і просунув його у вузьку щілину між верхньою і нижньою половинами вікна. Інструмент був корисний. Він сам зробив його в чемберленській металообробній майстерні. Він водив ним, доки засувка на вікні не відіпхнулася. Тоді підняв нижню раму й прослизнув усередину.
Там було темно. Сильніше за все пахли старою фарбою задники драматичного гуртка. Сухорляві тіні підставок і футлярів для інструментів оркестру стояли навколо, наче вартові. В одному кутку було піаніно містера Давнера.
Біллі витяг із сумки ліхтарик, подався до сцени й пройшов крізь червоні оксамитові лаштунки. Спортзал із баскетбольною розміткою й старанно лакованою підлогою виблискував перед ним бурштиновою лагуною. Він посвітив ліхтариком на авансцену перед кулісою. Там примарними крейдяними лініями були позначені на підлозі місця для тронів Короля й Королеви, котрі мали встановити наступного дня. А увесь той п’ятачок мали всипати паперовими квітами… бозна-навіщо.
Він витяг шию й посвітив ліхтариком у темряву вгорі. Над головою перетиналися затінені балки. Ті, що виднілися над танцювальним майданчиком, обгорнули гофрованим папером, але над сценою їх не прикрашали. Ті балки прикривала коротка куліса, і з майданчика їх видно не було. Куліса також приховувала острівець прожекторів, що мали підсвічувати панно з гондолою.
Біллі вимкнув ліхтарик, пройшов до лівого краю авансцени й поліз прибитою до стіни драбиною зі сталевими щаблями. Уміст коричневого пакета, який він для надійності поклав за пазуху, холодно й на диво весело дзенькав у тиші безлюдного спортзалу.
Нагорі драбини була маленька платформа. Тепер, коли він розвернувся до авансцени, куліси над сценою опинилися від нього праворуч, а зал — ліворуч. За лаштунками драмгурток зберігав свій реквізит, частина якого походила ще з 1920-х. Бюст Паллади, що його використовували в якійсь прадавній інсценізації «Ворона» Едґара По, стояв на іржавій матрацній пружині й дивився на Біллі сліпими несфокусованими очима. Прямо вперед бігла над авансценою сталева балка. Знизу на ній були прикріплені прожектори, що мали підсвічувати панно.
Він ступив на балку й легко пішов висотою, не відчуваючи страху, тихенько мугикаючи якусь популярну мелодію. Балку вкривав цілий дюйм пилюки, і Біллі лишав на ній довгі прочовгані сліди. Пройшовши до половини, він опустився на коліна й глянув униз.
Так. З ліхтариком він міг роздивитися наведені крейдою контури просто під собою. Він нечутно просвистів.
(бомби скинуто)
Він хрестиком у пилюці позначив точне місце, а тоді пройшов балкою назад до платформи. Відтепер і аж до Балу ніхто не мав сюди підійматись; прожекторами, що підсвічували панно й авансцену, де мали бути короновані
(ще й як короновані)
Король з Королевою, керували зі щитка позаду сцени. Якби хто глянув угору з того місця, його просто засліпило би прожекторами. Втручання Біллі могли помітити тільки якби хтось заліз по що-небудь нагору. Він вважав, що таке навряд чи станеться. Цей ризик можна було прийняти.
Він розкрив паперовий пакетик і витяг пару гумових рукавичок для миття посуду й натягнув їх, а тоді видобув перший із двох придбаних учора маленьких блоків. Про всяк випадок він прихопив їх у господарській крамниці в Льюїстоні. Тоді взяв у зуби кілька цвяхів, як цигарки, й витяг молоток. Продовжуючи мугикати з повним ротом цвяхів, він акуратно закріпив блок у кутку на фут вище від платформи, а коло нього вкрутив шуруп із провушиною.
Він спустився драбиною, перейшов за сцену й піднявся іншою драбиною, недалеко від вікна, через яке заліз усередину, таким чином опинившись у піддашку — такому собі шкільному горищі для всякої всячини. Тут були й стоси старих випускних альбомів, і поточена міллю спортивна форма, і прадавні підручники, обжовані мишвою.
Повернувшись наліво й посвітивши ліхтариком, він зміг роздивитися блок, який щойно прикріпив. З правого боку його обличчя обдувало прохолодним нічним повітрям із віддушини в стіні. Мугикаючи собі, він витяг другий блок і закріпив його теж.
Він спустився, виліз із вікна, яке відімкнув, і витяг відра зі свинячою кров’ю. Хоч працював уже з півгодини, але кров не подавала й знаку того, що почала танути. Він підібрав відра й поніс їх до вікна, схожий у темряві на фермера, що повертається з ранковим удоєм, висадив відра у вікно, а тоді заліз усередину.