Вона відчувала, справді відчувала, як вирує в Керрі Дияволова сила. Вона огортала її повністю, піднімала й тягла своїми лихими, лоскітливими пальцями. Жінка знов була намірилася виконати свій обов’язок, коли Керрі було три роки — коли вона застала її за гріховним роздивлянням тієї Дияволової хвойди в сусідньому подвір’ї. Тоді були камені, і після них вона ослабла. А тепер минуло тринадцять років, і її сила знов наросла. Бог не дав себе осміяти.
Спочатку кров, тоді сила
(напиши своє ім’я підпишися кров’ю)
тепер хлопець і танці, а потім він повезе її до придорожні, на стоянку, пересадить її на заднє сидіння, візьме її… Кров, свіжа кров. Кров завжди є в корені всього, і тільки кров’ю це можна спокутувати.
Вона була дебелою жінкою з масивними плечима, на тлі яких її лікті виглядали вузликами, а голова видавалася на диво маленькою, хоч і сиділа на міцній жилавій шиї. Колись її обличчя було гарним, воно й досі гарне — у свій особливий, ревний спосіб. Але очі набули дивного, неспокійного виразу, а зморшки жорстоко врізалися навколо незгодного, але на диво слабкого рота. Рік тому її волосся було майже чорне, а зараз геть побілішало.
Єдиним способом убити гріх, справжній чорний гріх, було втопити його в крові
(її треба принести в жертву)
покаянного серця. Звісно, Бог це розумів, і він приклав до неї Свого пальця. Хіба не сам Бог наказав Аврааму повести сина свого Ісаака на гору?
Вона пошаркала старими, криво стоптаними човганцями на кухню й висунула шухляду з кухонним інструментом. Ніж, яким вони розділяли м’ясо, був довгий, гострий і від постійного заточування ввігнутий посередині дугою. Вона присіла на високий стілець, знайшла уламок брусочка на алюмінієвій тарілочці й почала водити ним уздовж блискучого краю леза з апатичною, одержимою зосередженістю проклятої.
Шварцвальдський годинник із зозулею цокав собі та й цокав, і нарешті пташка вискочила й прокувала раз, проголошуючи пів на дев’яту.
Вона відчула в роті оливковий присмак.
ВЕСНЯНИЙ БАЛ ВИПУСКНОГО КЛАСУ ’79
27 травня 1979 року
Музика від оркестру Біллі Боснана
Музика від «Джозі й місячних промінців»
МУЗИЧНА ПРОГРАМА
«Кабаре» — показовий виступ Сандри Стенчфілд із жезлом
«500 Miles»
«Lemon Tree»
«Mr. Tambourine Man»
Народна музика у виконанні Джона Свізена й Морін Кован
«The Street Where You Live»
«Raindrops Keep Fallin’ on My Head»
«Bridge Over Troubled Waters»
Хор школи Юена
НАПУТНИКИ
Містер Стівенс, міс Ґір, містер і місіс Любліни, міс Дежарден
Коронація о 22 : 00
Пам’ятайте, це ВАШ випускний — зробіть усе, щоб запам’ятати його назавжди!
Коли він спитав утретє, Керрі довелося зізнатися, що вона не вміє танцювати. Дівчина вирішила не додавати, що тепер, коли естафету прийняв рок-гурт зі своєю півгодинною програмою, вона почувалась би не на своєму місці, вихиляючись на майданчику
(і ще гріховною)
так, і гріховною.
Томмі кивнув, а тоді всміхнувся. Він нахилився вперед і сказав, що ненавидить танці. Чи не хотіла б вона пройтися й відвідати кілька інших столиків? У її горлі набухло від збентеження, але вона кивнула. Так, це було б приємно. Він дбав про неї. Вона мусить подбати про нього (хай навіть він на це по-справжньому й не сподівався); це частина угоди. І Керрі відчула, що чари того вечора щедро обсипали її. Раптом вона стала впевнена, що ніхто не підставить їй ногу, чи тихцем не приклеїть до спини листок з написом «штурхни мене», чи зненацька не бризне водою в обличчя зі штучної квітки, а тоді зарегоче й утече, поки інші сміятимуться, дражнитимуться й тицятимуть пальцями.
І коли того вечора й справді діяли якісь чари, то вони були не божественні, а язичницькі
(мамо відпускай мене трошки далі я росту)
а їй того й хотілося.
— Дивись, — мовив він, підводячись.
Двоє чи троє працівників сцени пересували трони Короля й Королеви з боків до середини, а завгосп містер Лавуа керував ними, махаючи руками в бік призначених місць на авансцені. Їй здалося, що ті трони виглядали б доречними при дворі Артура, устелені сліпучо-білими тканинами й усипані живими квітами, а ще обвішані велетенськими гофрованими знаменами.
— Вони прекрасні, — сказала вона.
— Це ти прекрасна, — сказав Томмі, і вона впевнилась остаточно, що цього вечора не може статися нічого поганого. Можливо, їх самих навіть оберуть Королем і Королевою випускного. Вона усміхнулася власній химері.
Сповнилася дев’ята година.
— Керрі? — почувся чийсь нерішучий голос.