Уривок з листа Амелії Дженкс, Роял-Ноб, штат Теннессі, до Сандри Дженкс, Мейкон, штат Джорджія, від 3 травня 1988 року:
…а твоя мала племінниця росте як з води, і вона ого яка велика для своїх двох рочків. У неї таткові блакитні очі й моє біляве волосся, але воно мабудь потемнішає. Вона страшно гарненька, і коли вона спить, я іноді думаю, що вона дуже-дуже схожа на нашу мамцю.
На днях, коли вона гралася на землі за будинком, я потихеньку підібралася до неї й побачила таку сміхоту! Енні гралася з братовими кульками, та тільки вони рухалися геть самі. Енні гигикала й сміялася, але я троха злякалась. Деякі кульки літали вгору і вниз. Я згадала про бабцю, пам’ятаєш коли по Піта прийшли копи, а їхні пістолети вилетіли їм з рук, а бабця собі реготалася? І як вона гойдала своє крісло навіть тоді, коли в ньому не сиділа? Гірко мені було думать про це. Я так надіюся, що серденько не хвататиме як у бабці, пам’ятаєш?
Ну, мені тре’ йти пораться. Передавай вітання Ріку, бережися й присилай фотки, коли зможеш. А наша Енні страшно гарнюня, в неї оченята блищать як ті ґудзики. Колись вона точно доможиться усього, чого захоче.
З любов’ю,
Мелія