Кортизол, що його також називають «речовиною нещастя», сигналізує про фізичний біль. Можливо, ви здивуєтеся, почувши, що біль – то цінна інформація. Кортизол мотивує вас швидше відсмикнути руку від гарячої плити. Вам не потрібно торкатися плити двічі, оскільки мозок, який перебуває під впливом кортизолу, дбайливо зберігає інформацію про все, що відбувається. Ви негайно зрозумієте, що краще не чіпати предмети, які нагадують гарячу плиту. Здатність зберігати інформацію і застосовувати отриманий досвід визначається дією нейромедіатора ацетилхоліну. Він викликає те саме відчуття: «Пам’ятаєш, що трапилося минулого разу, коли ти це зробив». Адреналін додає відчуття величезної терміновості. Якщо ви вирішите пройтися по розпеченому вугіллю, то викид адреналіну попередить вас про можливість сильних опіків. Адреналін і ацетилхолін відповідають не лише за погане, але й за хороше, наприклад прилив позитивних емоцій від погляду коханої людини або чарівного аромату. Вони штовхають людину на активні дії, але кортизол підказує їй, що краще триматися осторонь і не наближатися. Кортизол – гормон, що визначає відмінність між приємним хвилюванням і негативним збудженням.
Кортизол знайдено у ящірок, жаб, риб, молюсків і навіть амеб. Він забезпечує виживання істоти, викликаючи таке жахливе відчуття, що організм припиняє всі інші свої заняття й прагне лише позбавитися дії кортизолу. Мозок навчається за допомогою болю, але малий мозок навчається уникати тільки таку гарячу плиту, яка схожа на ту, що спричинила біль. Великий мозок активує розгалужену мережу нейронних ланцюжків, щоб людина навчилася уникати всього, що хоча б віддалено нагадує гарячу плиту.
Коли мозок помічає щось, що спричинило біль у минулому, електричний імпульс стимулює викид кортизолу, щоб вчасно попередити організм. Уникання болю – більш ефективна стратегія виживання, ніж намагання позбутися його, коли біда вже трапилась. Наприклад:
• у газелі не було б шансів на виживання, якби вона відчувала біль від іклів хижака до того, як відчула потенційну загрозу;
• у лева не було б шансів на виживання, якби він відчував голод до того, як починав полювати;
• у наших предків не було б шансів на виживання, якби вони чекали на появу болю в обморожених пальцях ніг до того, як починали збирати хмиз для багаття.
Ссавці, зокрема людина, виживають завдяки тому, що прогнозують потенційний біль і роблять усе, щоб його уникнути. «Кортизолова тривога» допомагає нам у цьому.
Нова робота кортизолу
В організмі ссавців у кортизолу з’явилося ще одне джерело стимулювання – соціальний біль. Зв’язок між фізичним і соціальним болем у світі ссавців є очевидним. Ізоляція істоти може призвести до її загибелі від іклів хижака. При цьому перебування в зграї теж може закінчитися болючими укусами і подряпинами від родичів, якщо тварина спробувала забрати їхню їжу. Кожен болючий досвід ізоляції або конфлікту стимулює викид кортизолу в схожих ситуаціях. Тому, коли зачіпають почуття людини, в її організмі відбувається така сама НЕЙРОХІМІЧНА реакція, що і внаслідок фізичного болю. Соціальні тварини сприймають соціальні загрози так само, як фізичні.
Дещо про мозок ссавця…
Уражені почуття задіюють ті самі хімічні реакції, що і фізичний біль. Для соціальних тварин обидва різновиди болю є важливими для виживання.
Що більше розвинений мозок ссавця, то більше соціальних загроз він здатен прогнозувати. Усе, що хоча б віддалено нагадує минулий негативний досвід, стимулює підвищення рівня гормону стресу. Людина може неодноразово почуватися в небезпеці, попри те що вона усвідомлює різницю між фізичним і соціальним болем. Кортизол створює відчуття терміновості, яке майже неможливо ігнорувати. Людина намагається змалювати дію кортизолу за допомогою слів. Вона називає це страхом, занепокоєнням, стресом, панікою, соромом, жахом, стражданням, нещастям або болем залежно від контексту та інтенсивності відчуттів. У будь-якому разі базовий сигнал залишається незмінним: «Нехай це припиниться!»
Втеча від болю
Реакція тварин на кортизол проявляється в їхніх діях. Вони атакують, рятуються втечею, залишаються нерухомими або підкоряються домінуванню, оскільки така стратегія поведінки допомагає уникнути загрози. Розуміння цих механізмів відповіді у тварин може бути використано для пояснення реакції на кортизол у людини. Можна провести паралелі між негативним мисленням людини та імпульсом тварин діяти в межах однієї зі згаданих вище стратегій. У момент, коли людина відчуває загрозу, негативні думки можуть бути для неї навіть приємними.