Для мозку ссавця все, що знижує рівень кортизолу, забезпечує виживання. Отже, якщо одного разу вас позбавила від стресу сигарета, у вашому мозку ссавця закріплюється, що сигарета допомагає вижити. Якщо шматочок піци нормалізував настрій і зняв відчуття загрози, мозок ссавця зазначає, що піца забезпечує виживання. Якщо знизити рівень кортизолу вам допомагає негативне мислення, значить, для вашого мозку ця модель поведінки стає стратегією виживання. Звичайно, ніхто не формулює цей процес у словах. Просто під час викиду кортизолу людина шукає будь-який можливий спосіб, щоб його зупинити. Мозок при цьому покладається на ті нейронні зв’язки, що в нього вже сформовані. Ці нейронні зв’язки можуть асоціювати негативне мислення з почуттям емоційного полегшення – так само, як вони асоціюють воду з полегшенням спраги, а тепло вогню зі звільненням від холоду.
Коли ящірка гріється на сонці, може здатися, що вона насолоджується процесом. Насправді вона відчуває великий стрес. На відкритому просторі вона в будь-який момент може стати чиєюсь здобиччю. Але якщо ящірка сховається серед каміння, то ризикує загинути від гіпотермії. Тож на відкриту поверхню вона виходить тільки тоді, коли відчуває, що може померти від холоду, і під час цих вилазок постійно залишається насторожі. Тільки-но температура її тіла досягає потрібних значень, вона ховається в безпечному місці і залишається там, доки не відчує небезпеку померти від голоду чи холоду. Ящірка завжди тікає від болю. Її стратегія виживання полягає в безперервному виборі найбільш термінової на теперішній момент загрози.
У кожного ссавця є рептильний мозок, оскільки процес еволюції завжди йде від простого до складного, ґрунтуючись на тому, що вже є. Людина успадкувала ті самі структури мозку, що допомагають ящірці вибирати між різними стратегіями виживання. У потиличній ділянці, де спинний мозок з’єднується з головним, розташовуються структури (мозочок, довгастий мозок і Вароліїв міст – так званий стовбур головного мозку), які попереджають нас про небезпеку і підказують, що робити, щоб залишитися живими. Цей рептильний мозок керує метаболічними функціями, як-от дихання і травлення, а також реагує на небезпеку. У рептилій є невеликий гіпокамп і гіпоталамус для обробки нових імпульсів і прийняття рішень на їхньому підґрунті. Гіпокамп та гіпоталамус людини влаштовані складніше і здатні обробляти більшу кількість імпульсів, але вони пов’язані зі стовбуром головного мозку так само, як і у ящірки. Крім того, у людини є величезний запас додаткових нейронів, котрі доставляють інформацію до рептильного мозку, що розташовується на перетині шляхів взаємодії вищих відділів мозку з тілом, щоб людина вчинила певні дії. Врешті-решт, увесь складний аналіз зводиться до варіантів «йти чи не йти». Людина може скільки завгодно будувати стратегії й оптимізувати їх, але в підсумку все зведеться до дій, що або допоможуть досягти бажаного, або дозволять уникнути небажаного результату.
Дещо про мозок рептилії…
Я шукаю загрози. Це завжди криза. Я біжу, а потім знаходжу наступну найближчу загрозу.
Мозок рептилії має погану репутацію. Людину вчать не піддаватися інстинктам, але неможливо просто взяти і вимкнути рептильний мозок. Він є підґрунтям нашої «операційної системи», то ж краще зрозуміти принцип його дії. Рептильний мозок постійно намагається захистити людину шляхом раннього виявлення небезпеки та її запобігання. При цьому в рептильного мозку дуже специфічне розуміння загроз. Він може викликати почуття, що ви помрете, якщо не викурите сигарету чи не з’їсте шматочок піци, або що негативне мислення захистить вас від болю. Ставлення рептильного мозку до негативного мислення не ґрунтується на складному соціально-економічному аналізі – воно базується на тих нейронних зв’язках, що сформувалися всередині вас у минулому.
Звичайно, людина не піддається кожному дивному імпульсу. Але водночас ці імпульси неможливо ігнорувати, оскільки рептильний мозок переконаний, що це питання життя і смерті. Якщо ж ігнорувати сигнал, цей відділ мозку ще інтенсивніше повторює: «Зроби щось! Зроби що-небудь!» Щоб знизити рівень кортизолу, потрібно задовольнити свою внутрішню рептилію.
Нехай це припиниться
Перший крок до зниження рівня кортизолу – це визначення загрози. Гормон стресу може попереджати як про внутрішню загрозу, наприклад про голод, так і про зовнішню, наприклад про хижака. Щоб знизити рівень кортизолу, для початку потрібно зрозуміти, чим був обумовлений його викид. Наприклад, низький рівень цукру в крові стимулює викид кортизолу, який припиняється, якщо щось з’їсти. Тому, коли ящірка відчуває болісне відчуття, яке ми називаємо голодом, вона шукає їжу. Однак коли ви торкаєтеся рукою гарячої плити, їжа ніяк не полегшить біль від опіку, так само, як вас не врятує від голоду уникнення гарячої плити. Щоб вижити, потрібно розуміти, чим викликаний викид кортизолу. Маленький мозок аналізує це за допомогою невеликої кількості нейронних зв’язків. У розвиненому мозку вищих ссавців настільки багато нейронних зв’язків, що може виявитися вельми непросто інтерпретувати своє відчуття «Зроби щось!». На щастя, у людини є ацетилхолін, який говорить: «А пам’ятаєш?..» – і адреналін, що каже: «Негайно!»