У нього зовнішність моделі, цілком згодиться для японського порножурналу: така слащава і правильна, яка спливає у кожного, хто думає про японця, коли сам японця в житті не бачив. Він мабуть і сам знімався у своїх порнофільмах.
У момент, коли він щоранку виходить з ванної кімнати: з модельною зачіскою у кинутому Місті, серйозний та широко усміхнений... його прогалина між передніми зубами схожа на Ґібралтар: така широка і так робить його смішним. Так вона не відповідає його біографії. Ця біографія личитиме людині зі шрамами на обличчі, натомленими очима і грубими пасмами сивого волосся.
Слава Богу, з ним усе гаразд. Зараз відійдемо, зберемо речі і звалимо звідси надовго, аби не привертати уваги. Ми тоді жлуктили віскі з горляни по черзі, хоча мені не лізло. Втім, як застрелиш чувака і глянеш на його перекошену морду — мабуть треба випити.
ІІІ
Ніч спадала м'якотями, грозові вітри ганяли стиглі яблука старими асфальтами і що далі ми тікали від лиха-біди, то глибше падав спокій у прірви наших нажаханих душ.
Тікали пересидіти. Я завжди так роблю, коли на горизонті маячать проблеми і перспектива впіймати кулю: підриваю туристів і кажу, мовляв, поєднаємо корисне, безпечне і приємне. І тягну їх на Північ. Покинутою залізницею на Північ тягну їх до дамби, у нетрі малих містечок, в яких роками не було ані душі, в яких пусто-порожньо і навіть такі паскуди, — стріляти дичину і різати метал, — не заходять.
Я змусив їх лишити речі. Ми довго ховали їх у гермомішки, довго перемотували ті мішки скотчем і запихали добро в чорні сміттєві пакунки. Я переконував — нічого не станеться, в Місті нереально знайти схованку. Вони вірили слабо і я їх можу зрозуміти — так людно на моїй пам'яті тут ще не було.
Ми запаслися водою — довго вишукували підхід до Дніпра, довго проганяли смарагди болота крізь футболку Ікумі і поки Наокі проганяв каламуть крізь сита швейцарського керамічного фільтру, поки під гарячим серпневим сонцем на підвіконні сохла футболка Ікумі зі знаком радіації, я облизував її солоні від поту і гарячі від літа соски.
Хоч би скільки води ми набрали, — її нам однаково не вистачить, все одно доведеться топати за добавкою. Зараз ще дні спеки і світла, коли стоїш на даху, втичиш на поодинокі перисті хмари і не тягне сховатися в номер, у м'які надра спального мішка. За пару місяців тут все вкриють ковдри пасмуру і від холоду цокотітимуть зуби, жухатимуть блискавки на зимових спальниках і ніхто, нікуди не йтиме. Я доводитиму туристів до Міста. Вони волітимуть бігати площами-пустками та забиватимуть від утоми і морозів: сидітимуть днями біля багаття, квасячи.
Ми сунемо нескінченними коліями на Північ. За всі ці роки вони заросли непролазними хащами, та я боюся виводити японців на трасу. У розігрітому ще повітрі гасають лосині мухи. Вони кольору сухої глини, та від того — не менш набридливі. Я іноді купую чорні бафи з білосніжними черепами, аби мухи не лізли у волосся. А як засинаю... духи мертвого Міста цуплять бафи, аби я не затуляв ними вуха, аби краще чув шепіт, страхи, тривоги і напутні слова тих, кого більше з нами нема.
Добре, що ми тут зараз. Я ненавиджу осінь. Ненавиджу, коли прохолодним листопадом Зона скидає пишні амазонські плаття, скидає лахи суцвіть, напинаючи вечірню сукню з мороку. Київ скидає шати золотої осені і я тягну пару чергових придурків, які розстрілюють опалі сукні затворами топових дзеркалок, розстрілюють голе Місто крізь призми полтосів і fisheye. І йдуть, не прощаючись.
Потім ще гірше: листопад перелазить колючий дріт тихо, без свисту поривчастих вітрів. Переповзає туманами. То місяць розбитих сердець і самотності. Толік вже не знаходить мені туристів і я розчиняюся в туманах крайньої осені наостанок перед тим, як настане зима, вивертаю ноги полями і клянуся всю зиму сидіти вдома і за колючий дріт ані ногою.
Падають дощовиті мряки, іноді виповзає бліде сонце… воно не гріє, воно прощається надовго, аж поки весняний коловоріт знов не закрутить все на світі, доки в Зону не вступить її ґречність рання весна.
І потім так повільно та неспішно через колючий дріт перелізе грудень — провісник заметілей і скам’янілих ґрунтів. Він притрусить мертві висотки кокаїном, захмарить зорі і змусить ловити дрижаки серед дубової ночі. І жодні термобілизни, жодні фліси і пуховики не врятують. Хіба міцні обійми і палкі поцілунки бухла зігріють серед хижих, пронизливих вітрів.