Світло-блакитні, небесного кольору, кахлі – на підлозі, на стінах, під якими широкі дерев’яні лавиці. Якась малеча в гумових шоломиках і купальниках, голосно ляскаючи мокрими капцями по слизькій холодній підлозі, по одному виходить за скляні двері з написом «роздягальня». А вона повільно йде вздовж басейну, поглядаючи на спокійно-блакитну, ніби підсинену, поверхню води, розділену ланцюжками пінопластових буйків на три смуги. Крізь довгі – від підлоги до стелі – вузькі вікна на протилежну стіну б’є яскраве світло весняного дня. Чарівлива тиша навколишньої пустки (що дуже дивно, зважаючи на час…) відбиває лише її несміливі кроки. Куди вона прямує? Невже до тієї дворівневої вишки в кінці, що білим знаком питання здіймається над басейном? Саме так! Не просто йде, а вже підіймається крутими металевими сходами, щойно минувши першу приступку, аж туди – на самісіньку гору! Чого б це раптом? Вона ж у житті не стрибала з вишок, хіба що – з тумбочки, та й то в далекому шкільному дитинстві!
Усе всередині волає про негайну зупинку, застерігає від цього остаточного й неминучого стрибка, але зупинитися несила! Лагідна блакитна прірва унизу вабить невідворотним атавістичним бажанням польоту! Розганяється, вправно складає руки човником-антеною і стрибає донизу, в це прохолодно-приємне хлороване плесо. Виринає на поверхню, гребе до бортика і відчуває, що вже стрімко провалюється в іншу, справжню, реальність. І це останнє відчуття приємної прохолоди на шкірі має дуже просте пояснення: ковдра десь скрутилась і впала на підлогу.
Все просто. Все дуже просто пояснити. Хоча – басейн? Що, коли сниться басейн? Десь вона вже бачила якусь схожу тему. Тут у Лади десь була книжка…
Запалила нічничок, обережно вийшла в коридор до великих, на всю стіну книжкових стелажів. Підсвітила мобільником. Ось вона, заповітна книжечка – «Механізм сновидінь і тлумачення снів» Зиґмунда Фройда. Шмигнула назад у кімнату, в ліжко, вкрилася ковдрою.
Так, ось – те що треба:
«Якщо вам наснилося, що ви плавали в басейні, то невдовзі поринете в любовне почуття з головою, забувши про свої обов’язки і справи. Вам навіть здаватиметься, що сильнішого почуття ви ще не відчували в своєму житті. Втім, ви вмить протверезієте після того, як у вас із цією людиною виникнуть інтимні стосунки. Щось вас у ній розчарує…»
І ось іще на цю ж тему:
«Побачити уві сні порожній басейн – усвідомити порожнечу, яка запанувала у вашій душі після розриву стосунків із партнером. Усе ваше життя було зосереджене на ньому одному, і зараз ви просто не знаєте, чим себе розважити, щоб повсякчас не думати про втрату. Якщо вже так сталося, то ліпше подумайте про себе і усвідомте нарешті, що ви заслуговуєте на краще. Цілком можливо, що причиною розриву стало ваше безмірне обожнювання предмету своєї пристрасті».
І як це спроектувати на її життя? Чи дідусь Фройд, зациклений на своїй теорії лібідо і сублімації, як завжди, все спрощує і заземлює у сферах підсвідомого? Юнг із його вченням про архетипи якийсь начебто ближчий і зрозуміліший. От шкода тільки, що Юнга немає тут на полицях, та, здається, він і не тлумачив снів…
І які тільки думки можуть народитися о п’ятій ранку? Покрутилася ще з півгодини в ліжку. Ні. Не засне. Тихенько встала, затягла в постіль ноутбук. Зайшла на Максову сторінку. Оця світлина з теки «Рим» їй подобається найбільше: Макс на мотоциклі, шолом висить на кермі, видно, щойно спинився, бо досі розпашілий, білозубо всміхається, волосся скуйовджене, а на задньому плані дві італійки застигли з відкритими ротами… Фантастичне видіння, чого ж не застигнути? Просто казковий принц!
От тільки вона – не Попелюшка, не Спляча красуня, не Білосніжка і навіть не Червона Шапочка! Вона давно вже не принцеса! Вона (о!) – Віслюча Шкура! Цей образ учорашньої королівни, яка мала все і купалася в басейні (чого вже там, якщо їй таки наснився басейн) достатку, а сьогодні – злидарка-посудомийка, вбрана в шкуру клаповухого маленького коника – цей образ цілком їй підходить! І як підписано фотокартку? Без підпису? А коментарі? Коментарі… Сто тринадцять захоплених коментарів, які переважно розпочинаються вигуками «ах!», «ох!», «ох-хо-хох!», і далі за текстом – «красунчик!», «милунчик!», «любунчик!».
Сто тринадцять коментарів від жінок… Сто тринадцять жіночок, дівчат, дівчаточок залишили свідчення свого захоплення під його фоткою. А вона? Чи хоче вона бути сто чотирнадцятим рядком його життя? Щоб усі ці дами привітали оплесками нову представницю його фан-клубу? Чи, навпаки, надули губки й презирливо зронили щось таке, як звірина, що вщерть напхалась у дідову рукавичку: «Приперлася! І без тебе вже плюнути ніде!». Але що їй, зрештою, до всіх тих коментаторок? Він не схожий був на такого вже яскраво вираженого нарциса.