– Слухай, старий! Я все розумію, ти парашутист зі стажем, такі ситуації тебе заводять і додають адреналіну, але тобі вже давно не двадцять років! Кіра для тебе – ідеальна пара, одружуйся – не пошкодуєш! Її батя тобі знаєш, яку кар’єру забезпечить?
Так, іншим завжди легко радити! Радити легко, особливо, якщо сам уже встиг два рази «родину завести»! А втретє? Ні, не поспішаєш? Чому? Більше не хочеться? Отож! Нікому не хочеться змішувати чисте і світле кохання з якимись обов’язками та побутовою рутиною, перетворювати вівтар храму на домашнє вогнище, на якому та, що вчора була втіленням досконалості, натхненно варитиме борщі…
– Ой Максе! А може, тебе як вимираючий вид «чоловіка красивого» занести в Червону книгу України? А що? Зареєструю таке подання: «Прошу оголосити Макса Домбровського національним скарбом України, надати державну охорону, убезпечити від матримоніальних зазіхань протилежної статі, призначити щорічні видатки для підтримання належної фізичної форми»! А що? Поставлять тобі в паспорті такий штамп: «Для шлюбу не надається. Державний скарб України. Охороняється законом».
Редьковський розтирав сльози п’яного сміху по блискуче-представницькому обличчю.
– Чуєш, Максику! Якщо ти не збираєшся з Кірою одружуватися, давай я на ній оженюся? Бо просто шкода, що така дівчина і з такої родини пропадає! А ти і далі зустрічайся зі своїми подружками!
Бач, розумний який! Хто сказав, що він не одружиться з Кірою? Одружиться, тільки не зараз, може, за рік-два. Власне, вона все це знає, і теж погодилася, що квапитися не варто.
На цьому розмова зайшла в глухий кут. А може, просто ресурси їхніх організмів уже було повністю вичерпано. Чи навпаки – вщерть заповнено? Ще невиразно, як у тумані, пригадувалося, що барменша допомогла їм викликати таксі, як він допомагав Редьковському (а може, навпаки – Редьковський допомагав йому) сісти в машину, як той слинив на прощання його щоку і в п’яному розчуленні пропонував махнути наступного тижня на корпоратив у Туреччину («За партійним списком, all inclusive – усе на дурничку! – відкриття пляжного сезону… та ти відразу не відмовляйся! Приїдеш, як новенький, – і Альона твоя нікуди не дінеться, засумує за тиждень і буде дуже, ну дуже, поступлива!).
У голові помітно проясніло. Встав і відчинив вікно. Як тепло надворі! По-весняному тепло, і від цього навколишнього пробудження так щемко на душі. Чи від нього? А від чого ж іще? Останнім часом почали подобатися жіночі імена на «А». От якби в нього колись народилася дочка, він би також назвав її якимось співучим іменем на «А». Алісою, наприклад. Так, Аліса, мабуть, добре було б. Тільки йому не хочеться дочки, і сина йому теж не хочеться. Мабуть, справді він не створений для блаженства в колі родини. Нічого вже тут не вдієш! Справді, не зустрічав він іще такої, яка б затьмарила-заступила собою весь навколишній світ із усіма чарівними створіннями. І Альона – не виняток. Така, як усі. Цікава тим, що нова, але згодом з’явиться інша, і вона перестане бентежити думки й серце.
Але чому вона не дзвонить? Хоч би написала що-небудь. Хоча б якусь банальну есемес-дурницю: «Была без радостей любовь, разлука будет без печали». Підтвердила б уже чи заперечила свої почуття. Оця невизначеність – найгірше, що може бути! Невизначеність просто дратує! А кайф, до речі, річ конкретна – або так, або ні. Як ні – побажали одне одному щастя й розбіглись, як так – розмова триває.
Знову повернувся в ліжко. Дивився у вікно, де догорала смуга легкого весняного дня. Та нікуди вона не дінеться! Й не таких обламували! Сама назад попроситься! Забренчала модна мелодія на телефоні. Швидко схопив його, але побачивши на екрані слово «КІРА» скинув дзвінок. Спати хочеться, а не спілкуватися. Зранку передзвонить. Спати.
Розділ дев’ятнадцятий
Ти – моя остання любов,
Моя машина, моя машина.
Ти і я напилися знов.
Моя єдина на смак бензину й кави.
«Треба узгодити певні моменти. Сьогодні заїду по тебе о 18:20 на роботу», – це коротке наказове есемес-повідомлення без підпису надійшло сьогодні вранці рівно о дев’ятій. Як це схоже на нього: пунктуальна безапеляційність, стримана безособовість, емоційна замкнутість – нічого зайвого, дуже конкретно й чітко.
Нащо заїде? Які «моменти»? Отак просто після майже чотиримісячного повного мовчання бомбонути повідомленням? Вона сказала Лізі, що не проти повернутися, але за однієї умови… Вона сказала Лізі, що не проти, але радше гіпотетично, ніж конкретно. До того ж виконання її вимоги – обов’язкова передумова. А що там Ліза переказала? Сам лише Бог знає, якщо відразу ж наступного дня така реакція.