Котра зараз година? Третя ночі? Третя ночі! Боже! Хоч би він не покинув дітей самих і не пішов увечері, як обіцяв. Вона знову подивилася на Макса. Ні. Не треба його будити. Вона сама тихенько піде. Поправила ковдру, що сповзла, оголивши його руки й спину. Собака! Хоч би він не прокинувся! Макс зачинив його в іншій кімнаті, але ж це сторожова вівчарка, такий пес не лише гавкіт може здійняти! Страшна потвора! Навіщо він йому здався? Але він його любить. Це видно з першого погляду.
Затрималася на мить біля вікна – краса неймовірна! Ось вони переваги небожителів (бо двадцятий поверх таки значно ближчий до неба за її шостий): увесь світ як на долоні! В темряві, там, у нічній темряві, вгадувалося озеро, що його тьмяна поверхня відбивала світло набережних ліхтарів. Вогники по той бік озера. Там і її дім (до нього можна було б дійти за півгодини, але вночі страшно). Може, і в її вікні горить не гасне світло, бо її чекають…
Навшпиньках прослизнула до ванної, щоб одягнутися. Як тут багато жіночих дрібничок, яких вона спершу і не завважила! Він казав, що Кіра, його дівчина, просто не забрала своїх речей, але ж такі речі забирають насамперед! Хіба можна помандрувати кудись без зубної щітки чи без гребінця для волосся? О, вона блондинка, судячи з волосинок, що позалишалися на гребінці. І ця дивна відповідь на її запитання про собаку (ну справді, хто вигулює цього здоровецького пса, якщо Макс увесь день на роботі?), що, мовляв, знайшлися люди… В шафи вона, звісно, не зазирала, але не здивувалася б, якби там висів повний жіночий гардероб. Та й нащо йому самому винаймати трикімнатну квартиру, якщо не ділити її з кимось (щось таке навіть прохопилося в нього – що так ніби дешевше виходить, ніж самому оплачувати однокімнатну)?
Перервала потік цих безплідних роздумів. Залишилося найскладніше – викликати таксі чи, може, вже з парадного? Там точно нікого не розбудить, навіть якщо й голосно говоритиме. Грюкнула дверима. Поки піднімався ліфт, устигла таксі викликати, а есемески писала вже на ходу:
«Вибач, що так затрималась, чомусь усі довго не розходилися, а тоді ще караоке почали співати, я на годинник вчасно не подивилася. Зараз буду»
«Максе, знаєш, ти так мирно спав, що мені не захотілося тебе будити. Я пішла» Jпо-англійськи. Цілую ніжно. І ще разочок. І вже востаннє
По-весняному теплий вітерець огорнув хвилею того повітря, що утворюється від нагрівання міських кам’яниць, бруківки, асфальту і водночас вбирає в себе свіжість першої зеленої трави, пахощі невидимих чи просто непомітних квітів, чогось такого живого й незримого. Коли вона вийшла з таксі біля свого дому, то відчула, що спати зовсім не хочеться, ніби тих декількох годин, які вона проспала в Максовому ліжку, було цілком достатньо, щоб відновити сили. Може, посидіти ще на лавиці біля під’їзду, подихати цим дивовижним нічним нектаром? Вона ж майже не буває надворі, бо оті короткі перебіжки з дому в метро, а з метро в офіс (увечері – назад) навряд чи можна назвати перебуванням чи прогулянкою на свіжому повітрі. Звела очі на будинок. Одне вікно їхнього помешкання світилося. Ні. Мерщій додому.
Бачив, як приїхало таксі, як Льона вийшла, навіть чув невиразно її голос, коли розраховувалася. Чекав біля вікна після того, як вже отримав від неї повідомлення. Що вона собі думає? Відчув, як закипає злість, підіймається десь із шлунку й розливається гарячою хвилею вгору, до голови, знову опускається донизу, наливаючи свинцем кулаки. Вмазати б їй зараз! Щоб знала, як валандатися хтозна-де і з ким! Але водночас стало ясно, що цього разу доведеться стриматися. Нічого! Є й інші методи впливу! Ліг на дивані і накрився пледом із головою. Чув, як повертався ключ у вхідних дверях, як вона роздягалася, дуже обережно, намагаючись не шуміти, потім зайшла в кімнату, постояла біля нього, тихенько вийшла, вимкнувши світло. Зашуміла вода у ванній. Потім замкнулися двері спальні. Тиша.
Сів на дивані. Чому вона замкнулася? Боїться? Боїться… Чого? Невже думає, що він вламуватиметься у двері власної спальні до власної дружини? Хіба він остання скотина? Нічого навіть не сказала! Повірила, що спить? Повірила, що спить…
Підійшов до вікна, відчинив цілу половинку, не зважаючи на передранкові холод і вологість. Дивився на нічні ліхтарі, на їхнє неживе, холодне світло.
От і вона прийшла така чужа й холодна! Він думав-мріяв, уявляв… Уявляв – що? Думав – про що? Про те, мабуть, що все буде не так, як воно відбулося сьогодні, а так, як раніше, в їхньому попередньому щасливому (хай заперечує, якщо совість дозволяє!) житті. Як дурень накупив її улюбленої піци, дорогого вина… А вона на якомусь дні народженні в якоїсь новенької співробітниці… що її він і не знає навіть… Так уже повелося, що він знав усіх в її невеличкому колективі. Хто їй ця жіночка і хто він? Навіть порівнювати смішно! Льона повинна була бути сьогодні вдома! Вона не мала права нікуди йти, та ще й повертатися так пізно! І раптом гостро, до фізичного болю, виникло і пронеслося якесь неусвідомлене, а відчуте відкриття: вона його обдурила! ВОНА ЙОГО ОБДУРИЛА! Ба не була вона на дні народженні! Немає ніякої нової співробітниці! Захотілося негайно потелефонувати комусь, та хоч би й цій Олі з маркетингу, з якою Льона дружила, і все відразу з’ясувати. Він навіть кинувся до телефона, але згадав, що не має її номера, та і як о четвертій ранку комусь телефонувати? Ні, він не параноїк! Він не параноїк (хоча руки аж до болю стиснулися в міцні кулаки і виривалося якесь аж звіряче ревіння)! Але він усе з’ясує. Він усе з’ясує!