Високою технологічною досконалістю відзначаються давньоруські перегородчасті емалі. Ця складна техніка, запозичена Руссю в X — XI ст. у Візантії, набула особливого поширення в XII — XIII ст. Відомими центрами виробництва емалей вважалися Київ, Новгород, Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі. В майстернях цих міст виготовляли князівські діадеми і барми, медальйони і колти, хрести, оклади церковних книг. Вершиною руської емалевої справи є роботи київського майстра другої половини XII ст. Лазаря Богші, серед них — дві князівські діадеми (з деісусним чином і зображенням сцени вознесіння Александра Македонського), а також знаменитий хрест Єфросинії Полоцької.
Колт XII ст. Золото, емаль. Київ
Залишки ювелірних майстерень, пов’язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями, виявлено в центральній частині стародавнього Києва, а також на території Печерського монастиря.
Мистецтвом черні давньоруські майстри оволоділи вже в X ст., але найвищого розвитку воно досягло в XII — XIII ст. У скарбах, а також культурних шарах великих міст незмінно виявляються виготовлені у техніці черні срібні колти, медальйони, персні, хрести-енколпіони, широкі браслети-наручі. Вражає виняткова декоративність зображень на цих виробах, їх технічна і функціональна довершеність.
Галуззю, тісно пов’язаною з виробництвом емалей, було склоробство. Його сліди виявлено сьогодні у багатьох давньоруських центрах. У склоробних майстернях виготовляли мозаїчну масу (смальту), віконне скло, посуд, скляні браслети, персні, намисто та інші речі. Давньоруські майстри володіли секретами скловарного виробництва уже в кінці X — у першій половині XI ст., час розквіту цього виду ремесла припадає на XII — XIII ст.
Найбільш масову продукцію поставляло на ринок гончарне виробництво. Асортимент її був надзвичайно широкий. Це горшки, глечики, корчаги, амфорки київського типу, голосники, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На рубежі X — XI ст. розпочалось виробництво полив’яних керамічних виробів: столового посуду, дитячих іграшок, декоративних плиток, що йшли на оздоблення інтер’єрів храмів та палаців. У XII — XIII ст. давньоруські керамісти виготовляли полив’яний посуд, який на внутрішньому ринку успішно конкурував з довізним.
Виявлення керамічних центрів у Білгороді і Вишгороді засвідчує значну концентрацію цього виробництва в посадських районах міст і його відносно велику потужність. У XII — XIII ст. гончарство розвивалось під дією ринку. Майстри досконало оволоділи матеріалами і технологією, але у зв’язку із збільшенням попиту якість їх продукції погіршилась.
Глиняна писанка із давньоруського міста Воїнь. XI — XII ст.
Серед матеріалів, які вживалися на Русі для виготовлення різних виробів, значне місце посідала кістка. Із неї робили руків’я ножів, ручки дзеркал, обкладки луків і сідел, наконечники стріл, гребінці, писала, гудзики, іконки, вироби високохудожні і функціональні. У цій галузі працювали досвідчені різьбярі, майстерні яких виявлено у Києві, Галичі, Звенигороді, Новгороді, інших містах.
Високого рівня розвитку досягли у Київській Русі галузі ремесла, зв’язані з будівельною справою: дерево- і кам’янообробні, виготовлення цегли, вапна.
Найдавнішим із цих ремесел було деревообробне. Із дерева споруджували житлові і господарські будівлі, перші християнські храми, оборонні стіни довкола міст і феодальних замків, виготовляли різноманітні господарські і побутові речі — вози, сани, судна, меблі, посуд.
Утилітарність більшості дерев’яних виробів зумовлювала їх художню досконалість. Тесля чи столяр одночасово був і вмілим різьбярем. Свідченням цього є прекрасні зразки художнього різьблення, виявлені в Новгороді, Бресті, Старій Ладозі, Києві.
Кам’яне будівництво, яке широко розгорнулося на Русі в кінці X — на початку XI ст., потребувало спеціалістів різних профілів — архітекторів-будівельників, цегельників, каменярів, вапнярів. Залишки майстерень по обробці каменю, печей для випалу плінфи і вапна виявлені в Києві, Суздалі, Чернігові, Старій Рязані, Полоцьку.
Свого часу Б.О. Рибаков допускав існування цегляного виробництва в більш як 25 крупних міських центрах Русі, сьогодні є підстави стверджувати, що виробництво будівельних і опоряджувальних матеріалів існувало в кожному місті, де велося монументальне будівництво, за винятком тих ситуацій, коли потрібних матеріалів не було на місці (шифер, вапняк) або виробництво яких вимагало спеціальних знань, складних технологій (смальта, скло, полив’яна кераміка).